На допомогу учням.


9 клас

ПРОСВІТНИЦТВО
Бароко 


Вашій увазі  для завантаження пропонуються програмові твори з курсу 
"Зарубіжна література".
Твори викладeні у перекладах російською та українською мовами.

5 клас

 В українському перекладі
Брати Грімм. «Пані Метелиця»
Олександр Пушкін. Поема «Руслан і Людмила»
Шарль Перро. «Попелюшка»
Ганс Крістіан Андерсен. «Снігова королева»
Самуїл Маршак. «Дванадцять місяців»
Редьярд Кіплінг. «Мауглі»
Алкман. «Сплять усі верховини гірські...»
Йоганн Вольфгант Гете. "Нічна пісня мандрівника"
Михайло Лермонтов. Із Гете («Горные вершины...»)
Федір Тютчев. «Я знаю в прáосені пору...»
Мацуо Басьо. Хоку
Роберт Бернс. «Чесна бідність»
Марк Твен. «Пригоди Тома Сойєра»
В російському перекладі
Братья Гримм. «Госпожа Метелица»
Александр Пушкин. «Руслан и Людмила»
Шарль Перро. «Золушка»
Ганс Христиан Андерсен. «Снежная Королева»
Самуил Маршак. «Двенадцать месяцев»
Редьярд Киплинг. «Маугли»
Алкман. «Спят вершины высокие гор…»
Иоганн Вольфганг Гете. «Ночная песня странника»
Михаил Лермонтов. «Из Гёте («Горные вершины…»)
Федор Тютчев. ««Есть в осени первоначальной...»
Мацуо Басе. Хайку
Роберт Бернс. «Честная бедность»
Марк Твен. «Приключения Тома Сойера»
6 клас
 В українському перекладі
Міф про виникнення світу в різних народів
Міф про Прометея
Міфи про Геракла
Езоп. «Вовк і Ягня», «Крук і Лисиця», «Мурашка і Цикада», «Хліборобові діти»
Жан де Лафонтен. «Зачумлені звірі»
Іван Крилов. «Вовк і Ягня»
Антон Чехов. «Хамелеон», «Товстий і тонкий»
Чарльз Діккенс. «Різдвяна пісня у прозі»
Даніель Дефо. «Робінзон Крузо»
Жуль Верн. «П’ятнадцятирічний капітан»
Джек Лондон. «Жага до життя»
Шандор Петефі. «Коли ти муж, будь мужнім...»
Роберт Льюїс Стівенсон. «Острів скарбів»
Рей Дуглас Бредбері. «Усмішка»
Антуан де Сент-Екзюпері. «Маленький принц»
В російському перекладі
Мифы о сотворении мира у разных народов
Миф о Прометее
Мифы о Геракле
Эзоп. «Басни»
Жан да Лафонтен. «Мор зверей Лафонтен»
Иван Крылов. «Волк и Ягненок»
Антон Чехов. «Хамелеон. Толстый и тонкий»
Чарльз Диккенс. «Рождественская песнь в прозе»
Даниель Дефо. «Робинзон Крузо»
Жюль Верн. «Пятнадцатилетний капитан»
Джек Лондон. «Любовь к жизни»
Шандор Петефи. «Мужчина, будь мужчиной…»
Роберт Луис Стивенсон. «Остров сокровищ»
Рэй Брэдбери. «Улыбка»
Антуан де Сент Экзюпери. «Маленький принц»
7 клас
В українському перекладі
Давньоруські билини про Іллю Муромця
Фольклорні балади про Робіна Гуда
Сербська народна балада «Смерть матері Юговичів»
Франсуá Війóн. «Балада прикмет»
Йóганн Крíстоф Фрíдріх Шíллер. «Рукавичка»
Йоганн Вольфґанґ Ґете. «Вільшаний король»
Олексáндр Пушкін. «Пісня про віщого Олега»
Рoберт Льюїс Стiвенсон. «Вересковий мед»
Áдам Міцкéвич. «Альпухара» (із поеми «Конрад Валленрод»)
Вальтер Скотт. «Айвенго»
Микола Гоголь. «Тарас Бульба»
Рaйнер Марíя Рíльке. «Пісня про Правду»
Джонатан Свіфт. «Мандри Лемюеля Гуллівера» (ч. І)
Артур Конан Дойль. «Собака Баскервілів»
О'Генрі. «Останній листок»
Джеймс Óлдрідж. «Останній дюйм»
Олександр Твардовський. «Я був вбитий під Ржевом...», «На карб не ставте дотепер мені...»
Гéнріх Белль. «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...»
Михайло Шолохов. «Доля людини»
Редьярд Кіплінг. «Якщо...»
В російському перекладі
Древнерусские былины об Илье Муромце
Фольклорные баллады о Робин Гуде
Сербская народная баллада «Смерть матери Юговичей»
Франсуа Вийон. «Баллада примет»
Иоганн Кристоф Фридрих фон Шиллер. «Перчатка»
Иоганн Гете. «Лесной король»
Александр Пушкин. «Песнь о вещем Олеге»
Роберт Льюис Стивенсон. «Вересковый мед»
Адам Мицкевич. «Альпухарская баллада»
Вальтер Скотт. «Айвенго»
Николай Васильевич Гоголь. «Тарас Бульба»
Рейнер Мария Рильке. «Песнь о правде»
Джонатан Свифт. «Путешествия Гулливера»
Артур Конан Дойл. «Собака Баскервилей»
О’Генри. «Последний лист»
Джеймс Олдридж. «Последний дюйм»
Александр Твардовский. «Я убит подо Ржевом. Я знаю, никакой моей вины»
Генрих Белль. «Путник, придешь когда в Спа... »
Михаил Шолохов. «Судьба человека»
Редьярд Киплинг. «Если»
8 клас
В українському перекладі
Вільям Вордсворт (1770—1850). «До прекрасного»
Біблія (від 12 ст. до н. е.)
Коран (від 610—632 рр.)
Цикли давньогрецьких міфів: троянський, фіванський, про аргонавтів.
Гомéр. «Іліада»
Гомер. «Одіссея»
Тіртéй. «Добре вмирати тому...»
Архілóх. «Серце, серце...», «Хліб мій на списі замішений»

Сапфó. «До богів подібний...», «Жереб мені випав такий...»
Анакреóнт. «Принеси води...», «Золотоволосий Ерот...»
Есхíл. «Прометей закутий».
Софóкл. «Антігона»
Пýблій Верґíлій Марóн. «Енеїда»
Квінт Горáцій Флакк. «До Мельпомени», «До Манлія Торквата».
Пýблій Овíдій Назóн. «Метаморфози» («Чотири покоління людей»); «Сумні елегії» («Зима на чужині»)
Лі Бо. «Входжу в річку...», «Печаль на яшмовому ґанку»
Ду Фу. «При місяці згадую брата», «Пісня про хліб і шовк»,
«Повертаються дикі гуси»

Рудакí. Газелі, рубаї, бейти
Омáр Хайям. Рубаї
Гафíз. Газéлі
Джауфрé Рюдéль. Канцона («Мені під час травневих днів...»)
Бертрáн де Борн. «Сирвента» («Люблю травневий світлий час...»)
Із лірики вагáнтів. «Орден вагантів», «Бідний студент», «Безтурботна пісня»
Французький героїчний епос. «Пісня про Роланда».
Аліг’єрі Дáнте. «Божественна комедія»
Франчéско Петрáрка. «Книга пісень»
Джовaнні Боккáччо. «Декамерoн»
Міґeль де Сервaнтес Саавeдра. «Дон Кіхот»
Вiльям Шекспiр. «Гамлет».
Вільям Шекспір. Сонети № 121, 130
В російському перекладі
Библия
Веды
Коран
Цикл древнегреческих мифов. «Троянский, фиванский, про аргонавтов»
Гомер. «Илиада»
Гомер. «Одиссея»
Тиртей. «Да, хорошо умереть для того…»
Архилох. Поэзия
Сафо. Поэзия
Анакреонт. Поэзия
Эсхил. «Прикованный Прометей»
Софокл. «Антигона»
Вергилий. «Энеида»
Квинт Гораций Флакк. «Оды; Поэзия»
Публий Овидий Назон. «Метаморфозы. Скорбные элегии»
Ли Бо. Поэзия
Ду Фу. Поэзия
Рудаки. Газели. Рубаи. Бейты
Омар Хайям. Рубаи
Шамсиддин Мухаммад Хафиз. Газели
Джауфре Рюдель. «Мне в пору долгих майских дней…»
Бертран де Борн. «Сирвента (Мне нравится пора весны) »
Поэзия вагантов
Французский героический эпос. «Песнь о Роланде»
Данте Алигьери. «Божественная комедия»
Франческо Петрарка. Поэзия
Джованни Боккаччо. «Декамерон»
Мигель де Сервантес Сааведра. «Хитроумный идальго Дон Кихот Ламанчский»
Вильям Шекспир. «Гамлет, принц датский»
Вильям Шекспир.  «Сонеты №121, 130 »
9 клас
В українському перекладі
Пeдро Кальдерон. «Життя — це сон»
Мольєр. «Міщанин-шляхтич»
Вольтер. «Простак»
Йоганн Вольфґанґ Ґете. «Фауст»
Йоганн Крíстоф Фрíдріх Шíллер. «Вільгельм Телль»
Ернст Теодор Амадей Гофман. «Крихітка Цахес на прізвисько Ціннобер»
Гéнріх Гéйне. Із «Книги пiсень»
Джордж Нóел Гóрдон Бáйрон. «Мій дух як ніч...», «Прометей», «Мазепа»
Адам Міцкевич. «Кримські сонети» (№ 4 «Буря», № 6 «Бахчисарай», № 8 «Гробниця Потоцької», № 14 «Пiлiгрим»),
«Дзяди», монолог Конрада (сцена ІІ, Імпровізація)

Олександр Пушкін. «Євгеній Онєгін» 
Олександр Пушкін. «До моря», «Я вас любив...», «Я мить чудову пам’ятаю...», «Я пам’ятник собі поставив незотлінний...»
Михáйло Лéрмонтов. «І нудно і сумно...», «На дорогу йду я в самотині...»; «Герой нашого часу»
Микoла Гоголь. «Шинель»
В російському перекладі
Педро Кальдерон. «Жизнь есть сон»
Жан-Батист Мольер. «Мещанин во дворянстве»
Вольтер. «Простодушный»
Иоганн Вольфганг Гете. «Фауст»
Фридрих Шиллер. «Вильгельм Телль»
Теодор Амадей Гофман. «Крошка Цахес»
Генрих Гейне. Поэзия
Джордж Гордон Байрон. «Душа моя мрачна... Мазепа. Прометей»
Адам Мицкевич. «Монолог Конрада и Крымские сонеты»
Александр Сергеевич Пушкин. «Евгений Онегин»
Александр Сергеевич Пушкин« Поэзия»
Михаил Лермонтов. «Поэзия. Герой нашего времени»
Николай Васильевич Гоголь. «Шинель»
10 клас
В українському перекладі
Стендаль. «Червоне і чорне»
Оноре де Бальзак. «Гобсек»
Чарльз Діккенс. «Пригоди Олівера Твіста»
Лев Толстой. «Анна Кареніна»
Микола Некрасов. Поезія
Волт Вірмен. Поезія
Шарль Бодлер. Поезія
Поль Верлен. Поезія
Артюр Рембо. Поезія
Еміль Золя. «Кар’єра Ругонів».
Оскар Уайльд. «Портрет Доріана Грея»
В російському перекладі
Cтендаль. «Красное и Чернов»
Оноре де Бальзак. «Гобсек»
Чарльз Диккенс. «Приключения Оливера Твиста»
Федор Достоевский. «Преступление и наказание»
Лев Николаевич Толстой. «Анна Каренина»
Николай Некрасов. Поэзия
Уолт Уитмен. Поэзия. «Песня о себе»
Шарль Бодлер. Поэзия
Поль Верлен. Поэзия
Артюр Рембо. Поэзия
Эмиль Золя. «Карьера Ругонов»
Оскар Уайльд. «Портрет Дориана Грея»
11 клас
 В українському перекладі
Генрік Ібсен. «Ляльковий дім»
Франц Кафка. «Перевтілення»
Джеймс Джойс. «Джакомо Джойс»
Михайло Булгаков. «Майстер і Маргарита»
Райнер Марія Рільке. «Орфей, Евридіка, Гермес», «Ось дерево звелось...»
Ґійoм Аполлінeр. «Лорелея», «Міст Мірабо», «Зарізана голубка й водограй»
Олександр Блок. «Незнайома», «Весно, весно, без меж і без краю...», «Скіфи»
Анна Ахмaтова. «Довкола жовтий вечір ліг», «Дав мені юнь ти сутужную», «Реквієм»
Бертольт Брехт. «Життя Галілея»
Альбер Kaмю. «Чума»
Ернест Міллер Хемінгуей. «Старий і море»
Ясунари Кавабата. «Тисяча журавлів»
Габріель Гарсіа Маркес. «Сто років самотності»
Милорад Павич. «Дамаскін»
Патрік Зюскінд. «Парфуми»
В російському перекладі
Генрик Ибсен. «Кукольный дом»
Франц Кафка. «Превращение»
Джеймс Джойс. «Джакомо Джойс»
Михаил Булгаков. «Мастер и Маргарита»
Райнер Мария Рильке. Поэзия
Гийом Аполлинер. Поэзия
Федерико Гарсиа Лорка. Поэзия
Александр Блок. Поэзия
Анна Ахматова. Поэзия. «Реквием»
Борис Пастернак. Поэзия
Бертольд Брехт. «Жизнь Галилея»
Альбер Камю. «Чума»
Эрнест Миллер Хемингуэй. «Старик и море»
Ясунари Кавабата. «Тысячекрылый журавль»
Габриэль Гарсиа Маркес. «Сто лет одиночества»
Милорад Павич. «Дамаскин»

Патрик Зюскинд. «Парфюмер. История одного убийцы»


Урок 1.
Тема уроку за програмою. 
Друга світова війна в європейській поезії (К.І.Галчинський («Лист з полону», «Пісня про солдатів Вестерплятте» та ін.), А. Маргул – Шпербер («Про назву концтабору Бухенвальд»), І.Вайсглас («Круки»), С.Гудзенко («Нас не треба жаліти…»), Ю.Друніна («Зінка») та інші – 2-3 твори за вибором учнів і вчителя). Зображення трагедії Другої світової війни з різних боків Європи.
Тема уроку для оголошення учням.
«Це наша доля…» (Зображення трагедії Другої світової війни у європейській поезії)

Мета урокув художній формі змалювати  життя і творчість К.І.Галчинського, А.Маргул – Шпербера, С.Гудзенка, Ю.Друніної; проаналізувати майстерність поетів в зображенні жорстокості й трагічності війни; визначити провідні думки творів; розвивати вміння виразного читання поезій; сприяти вихованню в учнів особистого ставлення до проблем, порушених у творах , повагу до історичного минулого; формувати активну громадянську позицію.
Тип уроку: урок вивчення та аналізу художнього твору ( із замальовками життєпису поетів)
Ключові поняття: «поетичний твір», «художньо – зображувальні засоби», «тема», «ідея», «українознавчий аспект».
Наочні засоби навчання:  комп’ютерна презентація за темою уроку, фоно – та відеозаписи «Бухенвальдський набат» (сл. О.Соболєва, муз. В. Мураделі), «Нас не нужно жалеть» (сл. С.Гудзенко, муз.В. Зубкова).
Реалізація на уроці змістових ліній літературної освіти
-          емоційно-ціннісна лінія:
розкриття значущості теми  для суспільства, формування духовно-емоційного світу учнів, розвиток інтересу учнів до читання.
-          літературознавча лінія:ознайомлення учнів зі зразками європейської поезії.
-          культурологічна лінія: розгляд творів різних жанрів, в яких  викривається фашизм.
Очікувані результати
Учень (учениця): 
-          виразно читатиме вірші та аналізуватиме  їх, звертаючи увагу на особливості втілення теми війни;
-          пояснюватиме  провідні думки творів;
-          висловлюватиме  особисте ставлення до проблем, що порушуються в творах, аргументуючи свою думку прикладами і цитатами з текстів.
Структура уроку
 І. Етап орієнтації.
     1. Вступне слово вчителя.
     2. Словникова робота.
     3. Асоціативна розминка.
 ІІ. Етап ціле покладання.
1.      Перевірка домашнього завдання.
 ІІІ. Етап проектування.
1.      Вступна евристична бесіда.
 IV. Етап організації виконання плану діяльності.
1.      Художні розповіді учнів – членів дослідницької групи про життя  і творчість поетів. 
2.      Виразне читання поезій.
3.      Бесіда за прочитаним та аналіз віршованих творів.
4.      Складання Діаграми  Венна.
V. Етап контрольно-оцінювальний.
        1. Робота з епіграфом.
        2. Творча робота.
       3. Рефлексія.
 VI. Домашнє завдання.


Проблемне питання уроку:
Чому такого важливого значення набуває на війні життя кожної людини?
    Епіграф  уроку:
Я порою себя ощущаю связной
                                                                 Между теми, кто жив
                                                              И кто отнят войной.
                                                                                                      Ю. Друнина

Хід уроку
І. Етап орієнтації.
 Слово вчителя. Доброго ранку!  Сьогодні я призначила вам зустріч біля підніжжя монумента в берлінському Трептов  -парку – «Воїна  - визволителя». (Демонстрація фото слайду).  В меморіалі захоронено  біля 7 тисяч радянських  воїнів, із загальної кількості 75 тисяч загиблих воїнів при штурмі Берліна. Центр композиції – бронзова фігура радянського солдата, який стоїть на обломках   свастики. В одній руці солдат тримає опущений меч, а другою підтримує врятовану ним німецьку дівчинку.
    Словникова робота. Війна (від праслов’янського voi – погоня) –
  1. Організована збройна боротьба між державами, суспільними класами.
  2. Стан ворожості між ким-небудь, суперечка, сварка; боротьба.
     Слово  вчителя. Війна… Страшне слово. Страшніше, ніж смерть, тому що смерть – неминуче природне явище, а війна -  страхіття, викликане  злою волею інших людей.
     Асоціативна розминка.
-          Які образи виникають у вас, коли ви чуєте слово «війна»?
-          Що вам відомо про Другу світову війну?
-          Яка роль українського народу у цій війні?
Слово вчителя.  Висловити все про війну не вдасться нікому, тому що не має міри людському героїзму, стійкості, виявлених у війні, немає міри горю і стражданням, якими накрила всіх війна. Письменники, художники, кінорежисери, композитори  звертаються у своїх творах до теми війни, щоб залишити  в пам’яті події, які розкривають велич перемоги людського духу в цій страшній війні. Забуття – підстава для повторення. Величне з відстані років можна розгледіти краще, тому  ще не одне покоління пильно вдивлятиметься у події тих років.
ІІ. Етап ціле покладання.
 Слово вчителя.  До сьогоднішнього уроку ви готувались разом з рідними. Для цього необхідно було перегорнути сторінки сімейних альбомів, згадати імена тих, хто відвоював мирне небо для кожної сім’ї окремо. Згадаймо їх імена. (Учні по черзі називають імена членів сім’ї воєнного покоління, які загинули  або брали участь у бойових діях періоду Великої Вітчизняної війни. На партах вони розташовують їхні фотографії).
ІІІ. Етап проектування.
Бесіда.
-          Як нащадки зберігають пам’ять про загиблих у війні?
-          Як ви розумієте вислів «Проявити вдячність до тих, хто загинув заради життя на землі»?
-          Чому письменники та поети звертаються до теми війни?
-          З творами яких поетів ми познайомимось на уроці?(Відповіді учнів, які готували випереджальні завдання)
Слово вчителя.  Погляньте на фотографії. Ви помітили, що наша спільнота збільшилась? Ми чекаємо ще на кількох людей, кого війна зачепила своїм крилом, і хто наблизив день перемоги для народів європейських країн та нашої Батьківщини. (Демонстрація слайду із портретними зображеннями К.І. Галчинського, А. Маргул – Шпербера, С.Гудзенка, Ю. Друніної). Сьогодні вони завітають до нашої інтегрованої майстерні.
IV. Етап організації виконання плану діяльності.
  1. Слово вчителя.  1 вересня 1939 року німецькі війська вдерлись до Польщі. До цього часу Німеччина вже приєднала до своєї території  Австрію, частину Чехії , однак до цього часу не зустрічала серйозного опору своїм агресивним діям. В перший рік війни перед німцями стояло завдання: взяти воєнно – транзитний склад на півострові в Гданьскій бухті.  Стійкість оборони нечисленного контингенту польських солдат стала несподіванкою для німецького командування.  З 1 по 7 вересня 1939 року тривала оборона. Дві сотні поляків протистояли 3, 5 тисячам німецьких солдат. Німці направили в Гданьську бухту навчальний лінкор, після перших невдач застосували важку артилерію та авіацію. Лише 2 вересня з 18:05 по 18:45 47 бомбардувальників скинули загалом 26,5 тонн бомб. В історію ця подія ввійшла під назвою оборона Вестерплятте.
Виразне читання поезії К.І. Галчинського «Пісня про солдатів Вестерплятте» (переклад Д.Самойлова)
 Когда пришли лихие дни
и сгинули солдаты,
на небо строем пошли они,
солдаты с Вестерплятте.
(А в том году было чудесное лето.)
И пели так: - Для нас пустяк,
что ранены сегодня,
зато легко, чеканя шаг,
идти в луга господни.
(А на земле в том году была уйма вереску для букетов.)
Стояли в Гданьске мы стеной,
покуда не были смяты,
теперь восходим в мир иной,
солдаты в Вестерплятте.
И тот, кто взор и слух напряг,
услышит отдаленно
в высоких тучах мерный шаг
Морского батальона.
А мы поем: - Превыше туч
живем, на солнце греясь,
пойдем гулять средь райских кущ,
ломая райский вереск.
Но если будет в дни зимы
земля тоской объята,
опять придем в Варшаву мы,
солдаты с Вестерплятте.
-          Яким настроєм  наповнив вас вірш?
-          Від чийого імені веде оповідь  ліричний герой?
-          Які мовні засоби сприяють емоційному наснаженню твору? (антитеза: «лихие дни – чудесное лето», «луга господни – чудесное лето», повторення фрази «Солдаты с Вестерплятте»)
-          Чи є в даній поезії символи, їх значення і зміст? («…в дни зимы земля тоской объята…»)
Слово учасника дослідницької групи. (Демонстрація фотослайду - портрет К.Галчинського ).  У автора цієї поезії було два імені, одне видумане,  жартівливе – Ільдефонс, інше, дане при народженні – Константи. Два імені для читача  з’єднались воєдино. Спочатку небагатьом було зрозуміло, що в польську літературу прийшов поет, котрому визначено було сказати в ній нове слово. Нове слово було почуте, коли Галчинського не стало. Через кілька років по смерті він став любов’ю Польщі.
    Він з’явився на світ в Варшаві, в сім’ї  залізничника, 23 січня 1905 року. Батька його звали Константи, а матір Ванда. Константи Галчинський народився талантом і став поетом. Його доля трагічна не тільки тому, що він поет, але і тому, що він поляк І половини ХХ століття. Він пройшов через всі кола пекла польської національної катастрофи 1939 року. Писав вірші, де були місяць, скрипка і музика Баха. Всі заплутані вузли його життя розрубала війна. 24 серпня 1939 року Константи  Галчинський отримує мобілізаційну повістку.  А вже 17 вересня він потрапляє в полон. Два вірші, датовані 16 вересня, - «Пісня про солдатів Вестерплятте » і «Сон солдата» - дружині поета Наталії передає один із друзів. А потім шестирічне табірне життя поета. Інколи до дружини,  Наталії Галчинської, доходять вірші її чоловіка…
    Кінець війни Галчинський зустрічає на кордоні Голандії. В літературних колах вже ходять чутки про його загибель. Знайомі в Італії по пам’яті збирають і видають том його віршів.
    В 1946 році Константи Галчинський повертається на батьківщину та разом  з родиною оселяється в Кракові. 
  1. Слово вчителя.
    Якщо Пушкін – сонце російської поезії, то Галчинський – зелений листок  поезії польської. Його творчість ще мало відома в Україні, відкриття його багатопланової творчості  попереду. Сьогодні з його творчості  ми можемо дізнатися про долю маленької людини у вирі великої  війни.
(Демонстрація наступного слайду)
    Слово члена дослідницької групи. Про цього поета в літературній енциклопедії сказано лаконічно: «Альфред Маргул – Шпербер (народився 23 вересня 1898 року в м. Сторожинець, Буковина) – румунський поет, писав вірші німецькою мовою. Навчався в Чернівцях, Відні. Учасник першої світової війни. Після її закінчення жив в Америці, в 1924 році повертається в Європу, потім на батьківщину».
    Німецькомовний поет Румунії був, як це визначено часом, євреєм. В якості псевдоніма він додав до свого простого прізвища ім’я матері (Маргула) і став Маргул – Шпербером. В 20-і роки його вже друкують в Німеччині, Австрії – скрізь, де читають німецькою. Думка всіх була єдиною – з’явився класик. А те, що він живе в Трансильванії – мало хто, де живе?
   Та прийшли 30-і роки, його друзі поступово потрапляють в  місця, про  які сьогодні людство згадує з болем і жахом. Чистота його німецької мови не могла зрівнятися ні з чиєю, але… Все ж таки,  завдяки друзям, його не зачепили. До кінця війни східноєвропейський єврей Маргул – Шпербер  жив приватними уроками … німецької  мови.
     Видатний німецький поет Буковини і всієї Румунії , наставник Пауля Целана, Альфред Маргул – Шпербер прожив довге життя, бачив багато різних політичних режимів. Незважаючи на своє єврейське походження, він навіть при фашистах був затребуваним завдяки винятковій освіченості, хоча не міг їм співчувати. Навіть ім’я рідного Бухенланда – Буковини потім нагадуватиме йому про нацистські злочини.
Виразне читання поезії.    

По имени лагеря смерти

(переклад А.Чорного)

Я и забыл: под Веймаром был он.

Лишь помню я: там жгли людей в огне.

В названии его — как будто стон

О Буковине, «буковой стране».



Исчезнувшая жизнь, забытый день —

Мой Бухенвальд, «лес буков», в голове:

Лежу мальчишкой, и лесная сень

Скрывает тучки в дальней синеве…



О века срам, что пачкает мечту!

Проклятьем память отдана врагу.

Название услышу ли, прочту —

О детстве больше думать не могу,



Ночным удушьем заползает в сон

Ужасная догадка: там, вдали

Пар облаков над полем вознесён,

Не дым ли это тех, кого сожгли?

-          Яким настроєм наповнив вас вірш?
-          Яка картина постає в вашій уяві, коли ви читаєте цей вірш?
Слово вчителя. Тема Бухенвальду ятрила рану багатьом поетам. В 1958 році в Німеччині відбулось відкриття меморіалу ІІ світової війни «Бухенвальд». На території  колишнього табору смерті було зведено башту, увінчану дзвоном, набат якого повинен нагадувати людям про жертви фашизму і війни.  Вже через дві години після цього повідомлення російський поет Олександр Соболєв прочитав своїй дружині Тетяні рядки:
…Сотни тысяч заживо сожженных
Строятся
Строятся
В шеренгу к ряду  ряд…
  Композитор Вано Мураделі через два дні після  прочитання віршів зателефонував Соболєву і сказав: «Пишу музику і плачу… Які вірші!»
     Так народилась пісня «Бухенвальдський набат», яка вже більше сорока років застерігає людей – це не повинно повторитись!
     Прослухайте пісню, та  ще раз перечитайте рядки вірша А.Маргула – Шпербера. Що, на вашу думку, спільного та відмінного у змісті цих творів?
(Звучить  «Бухенвальдський набат» (сл. О.Соболєва, муз. В. Мураделі) у виконанні дитячого гурту «Непоседы», паралельно  учні   переглядають документальну відеохроніку, зняту  після визволення Бухенвальда)
Свої висновки учні узагальнюють у діаграмі Венна:  спільне – тема (табір смерті Бухенвальд); відмінне  - звучання ідейного змісту ( у Маргула – Шпербера це  питання – розчарування «Як можна пов’язати топонімічну назву, в основі якої природа, а отже, все живе,  і табір смерті, де знищувалась людина не лише фізично, але й духовно, морально, етнічно?», у «Бухенвальдському набаті»  - пісні – епосі ритм звучить як застереження та заклик – це не повинно повторитись!)
Слово вчителя. Константи Галчинський та Альфред Маргул – Шпербер зустріли війну у зрілому віці 35-ти та 40- річними чоловіками. А наступних наших гостей війна наздогнала двадцятирічними.
Слово члена дослідницької групи. Семен (Саріо) Петрович Гудзенко народився 5 березня 1922 року в Києві. Італійське ім’я Саріо йому дала мати. Коли в 43-му  його почали публікувати, поет написав матері: «Не лякайся, коли зустрінеш вірші за підписом «Семен Гудзенко» - це я, тому що Саріо не надто звучить з Гудзенко. Сподіваюсь, що ти не образишся…» Влітку 41-го записався добровольцем на фронт в мотострілкову бригаду. В лютому 42-го був важко поранений в тилу ворога. Після одужання працював в бригадній газеті «Перемога  за нами», де друкував вірші з початку війни:
… Будь проклят сорок первый год
И вмерзшая в снега пехота...
  Рядки 46-го року, в яких провісництво долі:
Мы не от старости умрем,
От старых ран умрем…
   Гудзенко помер через вісім років після закінчення війни. Наслідки контузії, отриманої на фронті, повільно вбивали його. Як згадував Є.Долматовський: «Останні місяці життя поета – це новий подвиг, який по праву можна поставити  поряд з подвигом Миколи Островського, Олексія Маресьєва. Прикутий до ліжка поет, знаючи, що недуга його смертельна, залишався романтиком, солдатом, будівником». Євген Євтушенко в антології «Спочатку було слово…» написав: «… був киянин, український єврей, російський поет Семен Гудзенко».
    В своїх віршах він передав думки і почуття покоління, яке рвучко піднявшись з-за шкільної - студентської парти, пішло на фронт.
    Його вірш «Нас не нужно жалеть» став піснею завдяки композиторові В.Зубкову. Глядач почув її у кінофільмі «Циган» у виконанні Михая Волонтира. 
(Звучить пісня «Нас не нужно жалеть» (сл. С.Гудзенко, муз.В. Зубкова)
Під час її прослуховування учні мовчки читають вірш, потім – виразне читання 1 учнем або ученицею.)
Виразне читання.
Нас не нужно жалеть, ведь и мы никого б не жалели. 

Мы пред нашим комбатом, как пред господом богом, чисты. 

На живых порыжели от крови и глины шинели, 

на могилах у мертвых расцвели голубые цветы. 



Расцвели и опали... Проходит четвертая осень. 

Наши матери плачут, и ровесницы молча грустят. 

Мы не знали любви, не изведали счастья ремесел, 

нам досталась на долю нелегкая участь солдат. 



У погодков моих ни стихов, ни любви, ни покоя - 

только сила и зависть. А когда мы вернемся с войны, 

все долюбим сполна и напишем, ровесник, такое, 

что отцами-солдатами будут гордится сыны. 



Ну, а кто не вернется? Кому долюбить не придется? 

Ну, а кто в сорок первом первою пулей сражен? 

Зарыдает ровесница, мать на пороге забьется,- 

у погодков моих ни стихов, ни покоя, ни жен. 



Кто вернется - долюбит? Нет! Сердца на это не хватит, 

и не надо погибшим, чтоб живые любили за них. 

Нет мужчины в семье - нет детей, нет хозяина в хате. 

Разве горю такому помогут рыданья живых? 



Нас не нужно жалеть, ведь и мы никого б не жалели. 
Кто в атаку ходил, кто делился последним куском, 
Тот поймет эту правду,- она к нам в окопы и щели 
приходила поспорить ворчливым, охрипшим баском. 

Пусть живые запомнят, и пусть поколения знают 
эту взятую с боем суровую правду солдат. 
И твои костыли, и смертельная рана сквозная, 
и могилы над Волгой, где тысячи юных лежат,- 
это наша судьба, это с ней мы ругались и пели, 
подымались в атаку и рвали над Бугом мосты. 

...Нас не нужно жалеть, ведь и мы никого б не жалели, 
Мы пред нашей Россией и в трудное время чисты. 

А когда мы вернемся,- а мы возвратимся с победой, 
все, как черти, упрямы, как люди, живучи и злы,- 
пусть нами пива наварят и мяса нажарят к обеду, 
чтоб на ножках дубовых повсюду ломились столы. 

Мы поклонимся в ноги родным исстрадавшимся людям, 
матерей расцелуем и подруг, что дождались, любя. 
Вот когда мы вернемся и победу штыками добудем - 
все долюбим, ровесник, и работу найдем для себя. 

Бесіда за прочитаним.  Як бачите, пісня – скорочений варіант поезії.
-          Якими словами автор змальовує «участь солдат»?
-          Про що мріє ліричний герой? Жалкує? Що заперечує?
-          Якою постає правда воєнних років у вірші?
-          Для чого автор використовує повтор «Нас не нужно жалеть»?
-          Чим, на вашу думку,  пісня відрізняється від вірша? (В пісні відчувається юнацький максималізм, а у вірші – роздуми дорослого чоловіка). Знайдіть рядки на підтвердження цих слів.
-          Уявіть, що ви – співавтор пісні на цей вірш. Якими рядками виразили б своє розуміння подій того часу?
Слово вчителя. Наша розмова була б незакінченою без одного імені – Юлії Друніної. Вона сказала про себе: «Я родом не з дитинства, з війни…»:
Застенчивость. Тургеневские косы.
Влюбленность в книги, звезды, тишину,
Но отрочество поездом с откоса
Вдруг  покатилось  с грохотом в войну.
Слово члена дослідницької групи. Юлія  Володимирівна Друніна народилась 10 травня 1924 року в Москві. Їй виповнилось сімнадцять, коли почалась війна. Було дуже образливо, коли її, сімнадцятилітню не взяли на фронт (брали з вісімнадцяти). Юля заздрила тим дівчатам, які були старшими на один рік, - вони могли попасти на фронт: в санінструктори, в стрілкові батальйони, в авіацію, в радистки:
Какие удивительные лица
Военкоматы видели тогда!
Текла красавиц юных череда (…)
Все шли и шли они –
Из средней школы,
С филфаков
Из МЭИ и из МАИ,
Цвет юности,
Элита комсомола,
Тургеневские девушки мои!
  Вона і сама була такою – книжковою, романтичною. Здається, навіть не підозрювала, що існують жорстокість, грубість, горе… Останнього звідала по самі вінця:
Кто говорит, что на войне не страшно,
Тот ничего не знает о войне.
    Кілька поранень, контузія – і 21 листопада 1944 року отримує документ «… непридатна до військової служби ». З дитинства вона мріяла стати літератором, тому без вагань подала документи до Літературного інституту імені Горького, але їй було відмовлено. Тоді вона просто прийшла на лекцію разом зі студентами  і залишилась. Ніхто не посмів відмовити заслуженій фронтовичці. «Як добре бути двадцятилітнім інвалідом!» - щиро раділа вона.        
 Через  багато років під час поїздки по ФРН її, вже відому поетесу, запитали: «Як ви зуміли зберегти ніжність і жіночність після участі в такій жорстокій війні?» Вона відповіла: «Для нас весь сенс війни  з фашизмом саме в захисті цієї жіночності, спокійного материнства, благополуччя дітей, миру для нової людини».
  Слово вчителя.    Ми знайомимось з  її поезією «Зінка».
-          Спробуйте визначити тему вірша.
-          Якою ви уявляєте героїню? Якого вона віку?
-          Спробуйте передбачити події, які будуть описані в творі.
Виразне читання поезії.
Зинка
Памяти однополчанки - Героя Советского Союза Зины Самсоновой.

1.
Мы легли у разбитой ели,
Ждем, когда же начнет светлеть.
Под шинелью вдвоем теплее
На продрогшей, сырой земле.
- Знаешь, Юлька, я против грусти,
Но сегодня она не в счет.
Где-то в яблочном захолустье
Мама, мамка моя живет.
У тебя есть друзья, любимый,
У меня лишь она одна.
Пахнет в хате квашней и дымом,
За порогом бурлит весна.
Старой кажется: каждый кустик
Беспокойную дочку ждет.
Знаешь, Юлька, я против грусти,
Но сегодня она не в счет...
Отогрелись мы еле-еле,
Вдруг нежданный приказ: "Вперед!"
Снова рядом в сырой шинели
Светлокосый солдат идет.

2.
С каждым днем становилось горше,
Шли без митингов и знамен.
В окруженье попал под Оршей
Наш потрепанный батальон.
Зинка нас повела в атаку,
Мы пробились по черной ржи,
По воронкам и буеракам,
Через смертные рубежи.
Мы не ждали посмертной славы,
Мы хотели со славой жить.
...Почему же в бинтах кровавых
Светлокосый солдат лежит?
Ее тело своей шинелью
Укрывала я, зубы сжав,
Белорусские ветры пели
О рязанских глухих садах.

3.
- Знаешь, Зинка, я против грусти,
Но сегодня она не в счет.
Где-то в яблочном захолустье
Мама, мамка твоя живет.
У меня есть друзья, любимый,
У нее ты была одна.
Пахнет в хате квашней и дымом,
За порогом бурлит весна.
И старушка в цветастом платье
У иконы свечу зажгла.
Я не знаю, как написать ей,
Чтоб тебя она не ждала...
Целовались.
Плакали
И пели.
Шли в штыки.
И прямо на бегу
Девочка в заштопанной шинели
Разбросала  руки на снегу.

Мама!
Мама!
Я дошла до цели...
Но в степи, на волжском берегу,
Девочка в заштопанной шинели
Разбросала  руки на снегу.
 Слово вчителя. Після прибуття на фронт Юлія Друніна отримала призначення в 667-й стрілецький  полк. В цьому ж полку воювала санінструктор Зінаїда Самсонова, яка загинула 27 січня 1944 року. Посмертно удостоєна звання Героя Радянського Союзу. Саме їй Друніна присвятила свій вірш.
Бесіда за прочитаним твором.
-          Яка особливість побудови твору?  ( Діалог змінюється монологом)
-          Який рядок підкреслює протиріччя «жінка - війна»? («Девочка в заштопанной шинели»)
-          Які відчуття викликав вірш Ю.Друніної особисто у вас?
-          Який ідейний зміст твору?
Слово вчителя. Війна в житті Юлії Друніної  закрила все. Більша частина її віршів – воєнної тематики, і ця тема проривалася в її творчості і через двадцять, і через тридцять, і через сорок років після війни.
V. Етап контрольно-оцінювальний. Урок підходить до кінця. Разом з поетами повертаємось до Трептов –парку, де і попрощаємось з ними. Що об’єднує цих людей? (Вони однаково гостро сприймали події, учасниками яких стали проти власної волі, але за особистим вибором. Всі  в довоєнному житті мали улюблену справу, яку ще більше почали цінити в мирні післявоєнні часи.)
   Робота з епіграфом.
Перечитайте ще раз рядки Ю. Друніної:
Я порою себя ощущаю связной
Между теми, кто жив
И кто отнят войной.
  Хто з вас після цього уроку усвідомив своє нове  призначення  - стати ланкою зв’язку між пам’яттю про загиблих  і пам’яттю наступних поколінь людства? (Відповіді учнів)
Творча робота.  Учні відповідають на проблемне питання уроку  «Чому такого важливого значення набуває на війні життя кожної людини?»
Рефлексія.
-          Чи потрібно писати про війну?
-          Чому прочитані поезії можна вважати пам’ятником полеглим в боях солдатам?
-          Коли б ви були скульптором, який би пам’ятник поставили ліричним героям К.Галчинського, А. Маргула – Шпербера, С.Гудзенка, Ю.Друніної?
VI. Домашнє завдання.
1.      Підготувати виразне читання поезії , який найбільше сподобалась на уроці.
2.      Представити однокласникам інші поезії, в яких втілюється тема Великої Вітчизняної  війни.
3.      Індивідуальне завдання: підготувати розповідь про життєвий та творчий шлях В.Бикова.




Василь Володимирович Биков



Василь (Васіль) Володимирович Биков (1924–2003)
«Від уміння жити за законами совісті багато що залежить у наш нелегкий час.  Жити  гідно  не  легко,  проте людина може залишатися людиною і рід людський зможе вижити лише за умов,  якщо кожен шануватиме високі поняття моралі».

В.Биков

Василь Володимирович Биков (1924–2003) - білоруський письменник, автор романів, повістей та оповідань, переважно про Другу світову війну.
Батьки. Народився 19 червня 1924 року в селі Бички Ушачского району Вітебської області в селянській родині.
Дитинство. З дитинства захоплювався малюванням.
Навчання. Закінчив 8 класів школи в селі Кубличі, потім навчався на скульптурному відділенні Вітебського художнього училища (1939-1940). У червні 1941 року екстерном склав іспити за 10 клас. Навчався у Саратовській залізничній школі, Саратовському піхотному училищі.
Під час війни. Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Биков працював на будівництві оборонних споруд в Україні. У Білгороді він відстав від своєї колони і ледь не був розстріляний червоноармійцями за підозрою в шпигунстві. У 1942 р. Василя мобілізували. Спочатку він служив у піхоті, потім — у винищувальній протитанковій артилерії.
Брав участь у боях за Кривий Ріг, Олександрію, Знам'янку. Під час Кіровоградської операції поранений в ногу і живіт (помилково був записаний як загиблий); події після поранення послужили основою повісті «Мертвим не боляче». Після лікування в шпиталі Биков пройшов бойовий шлях від молодшого лейтенанта до командира армійської артилерії, брав участь у визволенні Румунії, Болгарії, Угорщини, Югославії, Австрії.
Після війни. Після демобілізації жив у Гродно, друкувався і працював в редакції обласної газети «Гродненська правда». Однак  незабаром  був  знову покликаний в армію і до кінця 1955 служив в одному з  далеких гарнізонів на Курилах. В 1955 році остаточно демобілізувався в званні майора. Був членом Спілки письменників СРСР, потім - секретарем Гродненського відділення Спілки письменників БРСР.
У 1978 році Василь Биков переїхав до міста Мінськ — столиці Білорусі, де був обраний депутатом Верховної ради республіки.
Особисте життя. Перша дружина – Надія Андріївна Кулагіна, вчителька російської мови та літератури, з якою письменник прожив 30 років. Діти: старший син Сергій - закінчив військове училище, менший – Василь – медінститут. Друга дружина Ірина Михайлівна Суворова – літературний консультант в газеті «Гродненська правда»
Нагороди. Державна премія СРСР (за «Дожити до світання», 1974), Державна премія ім. Якуба Коласа Білоруської РСР (1978), Ленінська премія (за «Знак біди», 1986). Народний письменник Білорусії (1980), Герой Соціалістичної Праці (1984).
З настанням перебудови Василь Володимирович виявив свою активну громадянську позицію щодо незалежності Білорусі та її національного відродження. У 1988 році він стає одним із засновників Білоруського народного фронту. З 1990 до 1993 років Василь Биков був президентом об’єднання білорусів світу «Бацькаушчына».
Останні роки. З приходом до влади у Білорусі Лукашенка, Биков неодноразово виступав з критикою існуючого ладу в Білорусі і, зокрема, політики, яку проводив Олександр Лукашенко - незмінний президент країни ще від 1994 року. Письменник засудив проведення референдуму про визнання російської мови державною, заборону національного прапора і символіки, відновлення радянської атрибутики. Він відкрито заявляв, що Олександр Лукашенко знищує національну культуру, а Білорусь у своєму розвитку повинна більше орієнтуватися на Захід, ніж на Росію. За це письменник був підданий переслідуванням влади, його перестали видавати, шельмували у засобах інформації.
З кінця 1997 року жив за кордоном у політичній еміграції - спочатку, на запрошення ПЕН-центру Фінляндії проживав в околицях Хельсінкі, потім, отримавши запрошення ПЕН-центру ФРН, переїхав до Німеччини. У 2002 р. письменник разом із своєю дружиною переїхав у Чехію, де переніс операцію з видалення ракової пухлини. Повернувся на Батьківщину тільки за місяць до смерті.
Смерть. Помер 22 червня 2003 року в 20 годин 30 хвилин в реанімаційному відділенні онкологічного госпіталю в Боровлянах, під Мінськом. Він був відспівати в мінському Будинку літератора згідно із обрядом Греко-католицької Церкви; труну письменника був накритий біло-червоно-білим прапором. Похований на Східному кладовищі в Мінську.
Вшанування пам’яті. Вулиці: в м. Гродно, с. Білостоці та  селищі Жданович. Меморіальна дошка
в м. Вітебськ, дитяча  художня  школа  №  1  (у  цьому будинку  з  1923  по  1941  рік  перебувало Вітебське  художнє  училище,  де  з  1939  по 1940 навчався Василь Биков). На батьківщині у селі Бички працює філія «Садиба-музей  В.В.  Бикова», заснований у 2004 році.На дачі   Василя  Бикова  в селищі Ждановичі-6  під  Мінськом 19 червня 2014 року до 90-річчя письменника відкрився "Музей-дача Василя Бикова".
У рідній Білорусі Василю Бикову влада, не зважаючи на вимоги громадськості, досі не встановила жодного пам'ятника і не проводить урочистостей на вшанування його пам’яті. У 2014 році в день дев'яносторічного ювілею Василя Бикова молоді білоруси в одному з дворів Мінська на стіні трансформаторної будки намалювали графіті-портрет всесвітньо відомого співвітчизника. Через кілька годин він був замальований працівниками комунальних служб...
Основні твори: «Мертвим не болить», «Сотников», «Журавлиний крик», «Зрада», «Третя ракета», «Альпійська балада», «Обеліск», «Дожити до світанку», «Знак біди», «Облава».
Центральна тема творчості – трагедія Другої світової війни.
Проблематика творів. В його прозі порушуються проблеми громадянського обов’язку, морального вибору, здатності зберегти особисту гідність, совість і честь під час важких випробувань країни та світу. Щиро й проникливо він пише про долю різних людей, які опинилися на війні. На прикладі одного-двох воєнних епізодів і незначної кількості персонажів він розгортає художню картину великої трагедії. Проте й у скрутних обставинах його найкращі герої не втрачають здатності вірити, кохати, бути людьми.
Українські перекладачі. Першим перекладачем повістей В. Бикова українською мовою був М. Шумило («Третя ракета», 1964). Згодом українські переклади творів В. Бикова зробили Г. Вігурська («Альпійська балада», 1965), М. Цівина («Обеліск», «Дожити до світанку», «Сотников», 1975–1976), О. Жолдак («Вовча зграя», 1975), М. Шудря («Свояки», 1979) та ін.

Видатні особистості про Василя Бикова
"Судьба сберегла нам Василя Быкова, чтобы он жил и писал от имени целого поколения, от имени тех, кто в юношеском возрасте познал войну и возмужал духом с оружием в руках''.
Чингиз Айтматов, писатель
«Я, казалось бы, хорошо знал Быкова как человека, как писателя. Но за эти годы он от меня не отдаляется, а приближается и открывается все больше и больше как уникально мудрый, уникально мужественный и уникально человечный человек. Много сказано, много написано про Василя, но думаю еще до сих пор много не только не сказанного, но и не разгаданного. Это произойдет — Беларусь проснется, если она хочет остаться Беларусью».
Геннадий Буравкин, поэт
«Прийнято говорити, що Василь Биков — це совість Білорусі. Це так, його творча спадщина — скарб не тільки для кожного білоруса. Але якщо Биков — совість Білорусі, то Білорусь сьогодні — совість Європи і світу. Права і воля людини були дуже важливі для цього письменника...».
Джордж Крол, посол США в Білорусі

Джерела
Василь Биков – майстер воєнної прози ХХ століття. Бібліографічний покажчик. http://desnabib.kiev.ua/files/2014/001/vasyl_bykov.pdf
Волощук Є.В., Слободянюк О.М. Світова література. Підручник для 7 кл. загальноосвітніх навчальних закладів. – С. 96-110
Кудрявцев, М. "Повість "Альпійська  балада" Василя Бикова у контексті воєнної прози ІІ половини ХХ  століття:  антимілітаристичний  дискурс:  література проти війни // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2011. - No 3. - С. 2-10.
Кур Самуил. Война и мир Василя Быкова http://kstati.net/vojna-i-mir-vasilya-bykova/
Ніколенко О.М., Конєва Т.М. Зарубіжна література. Підручник для 7 кл. загальноосвітніх навчальних закладів. - К.:Грамота, 2015. – С.85-86, 97, 103
Ніколенко О. М. Зарубіжна література. Книжка для вчителя. 7 клас : посібник /О. М. Ніколенко, О. В. Орлова, І. В. Фісак. — К. : Грамота, 2015. – С. 89-102
Мудрак Л.В.  Цикл уроків світової літератури у  7 класі. Розділ «Історичне минуле в літературі.» («Друга світова війна у європейській прозі. Василь Володимирович Биков «Альпійська балада») http://bestschool.at.ua/index/uchitel_roku_2014/0-20
Пасічник Л. Кіровоградська історія Василя Бикова. // Газета "Народне слово", 28 лютого 2013 р., № 9 (3079), ст.7 http://dakiro.kr-admin.gov.ua/zmi/2013-st6.php
Фурсова, Л. О. Проблемні  ситуації у компаративному аналізі літературних творів : на прикладі
прози О. Гончара і В. Бикова // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. -
2011. - No 3. - С. 18-24.

Літературний багаж. Які загальнолюдські цінності утверджують літературні твори, присвячені Другій світовій війні?
Василь Володимирович Биков — відомий білоруський прозаїк, удостоєний на батьківщині почесного звання «народний письменник», людина щедрого таланту й кришталевого сумління, яку називають совістю Білорусії. Биков увійшов в історію літератури як митець воєнної теми, але завжди говорив, що війна йому не цікава.
«Значно більше мені хочеться розмірковувати не про війну, а про моральний світ людини і можливості її духу», — зауважував він.
Майбутній письменник з’явився на світ 19 червня 1924 р. в селі Бички Вітебської області. Батьки його були простими селянами. З дитинства хлопець захоплювався малюванням, тому після закінчення восьмирічки вступив на скульптурне відділення Вітебського художнього училища. Утім, невдовзі навчання довелося покинути: стипендії було скасовано, а родина платити за Василеву освіту не могла. Незважаючи на скрутні обставини, наполегливий юнак не опустив руки і в червні 1941 р. екстерном склав іспити за десятий клас.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Биков працював на будівництві оборонних споруд в Україні. У Білгороді він відстав від своєї колони і ледь не був розстріляний червоноармійцями за підозрою в шпигунстві. У 1942 р. Василя мобілізували. Спочатку він служив у піхоті, потім — у винищувальній протитанковій артилерії. На фронті майбутній письменник пережив чимало випробувань, двічі був поранений, потрапляв до списків зниклих безвісти, його ім’я навіть залишилося на одній з братських могил.
Цікаві подробиці. «Не забудьте!» — звертався Биков до сучасників. Він не раз говорив від імені мертвих, маючи на це повне право... У 1944 р. весь полк Василя Володимировича поліг у боях за Кіровоград. «Мене було поранено в ногу, — згадував потім письменник. — Один танк повернув на мене. Я кинув протитанкову гранату, але невдало, і ледве встиг підібгати ноги. Танк буквально втиснув у сніг поли моєї шинелі... Уранці село знову атакували німецькі танки, зім’яли оборону. Я виповз із хати на дорогу, де мене підібрала підвода, яка останньою йшла із села. Один танк зупинився проти нашої хати і розстріляв її. Будинок загорівся. Вочевидь, усе це й спостерігав мій командир батальйону. Він, звісно, не знав, що за п’ятнадцять хвилин мені вдалося виповзти на вулицю. Після шпиталю я потрапив в іншу частину». Так Биков потрапив до списку загиблих. Уже після перемоги письменник поклав квіти біля обеліска над братською могилою на Кіровоградщині, де в переліку полеглих бійців 111-ї стрілецької дивізії значилось і його ім’я.
Після лікування в шпиталі Биков пройшов бойовий шлях від (молодшого лейтенанта до командира армійської артилерії, брав участь у визволенні Румунії, Болгарії, Угорщини, Югославії, Австрії.
Усю свою творчість Биков присвятив темі війни. На запитання, чому так сталося, він відповідав: «Напевне, тому що минула війна була всеосяжною і там усьому було місце... Під час війни, як ніколи ні до, ні після неї, виявлялася важливість людської моральності, непорушність основних моральних критеріїв».
Відомим молодий прозаїк став після публікації повісті «Третя ракета» (1962). Потім світ побачили його проникливі твори «Альпійська балада», «Мертвим не боляче», «Обеліск», «Піти й не повернутися», «Знак біди», «Сотников», «Дожити до світанку» та інші.
Інколи критики дорікали Василю Володимировичу за те, що в його книжках майже немає батальних сцен і воєнних реалій... Проте такі закиди Бикова не зачіпали, адже насамперед він мав на меті дослідити те, що відбувається з людиною в нелюдських умовах війни. Раз у раз повертаючи читачів у воєнне минуле, письменник прагнув розповісти їм гірку правду про той лихий час. Домагаючись реалістичного зображення, у своїх творах він максимально використовував відповідні можливості художнього часу, художнього простору, пейзажу.
Одним з перших серед письменників СРСР Биков показав долю «маленької людини» на великій війні. Одним з перших він заперечив твердження радянських ідеологів про те, що полон є виною і ганьбою солдата, змалювавши його як трагедію, гідну співчуття. Ці здобутки письменника яскраво втілилися в його знаменитій повісті «Альпійська балада».
Від середини 1990-х років Василю Володимировичу довелося пережити і цькування в державній пресі, і заборону своїх творів на батьківщині. На той час уже тяжко хворий, він змушений був виїхати до Європи. Однак останній місяць письменника минув у рідній Білорусії, яку він називав смарагдовою країною...
Художній час — час, відтворений у літературному тексті. Події в сюжеті можуть розгортатися послідовно, відбуватися одночасно, повертатися в минуле або «забігати» наперед. Так автор зосереджує увагу на важливих ситуаціях, коли герой стоїть перед вибором, виявляє свої ключові якості.
Художній простір — важливий компонент літературного твору, який визначає місце, де відбуваються події, зв’язуються сюжетні лінії, діють персонажі.
Суттєву роль у створенні художнього простору відіграє пейзаж — картини природи в художньому тексті. Пейзаж має композиційне значення, виступає тлом, на якому відбуваються події, допомагає зрозуміти й відчути переживання, душевний стан героїв.
Ретроспективний (час) — звернений у минуле, присвячений розгляду минулого.
1. Про які риси характеру В. Бикова свідчать факти його біографії? Як склалася доля письменника в роки війни?
2. Як особистий фронтовий досвід вплинув на творчість В. Бикова? Схарактеризуйте особливості зображення війни в його творах.
3. Назвіть найвідоміші книжки В. Бикова. Які проблеми порушував письменник у своїх творах?
4. Поясніть, що таке «художній час» і «художній простір».
5. Дайте визначення поняття «пейзаж». Схарактеризуйте роль пейзажу в художньому творі.
6. Подискутуйте! Чи мав рацію В. Биков, відмовляючись від розлогих описів батальних сцен та зображення воєнних реалій на користь дослідження моральних засад людського життя на війні? Обґрунтуйте свою думку.
7. Теми проектів. «“Совість Білорусії”: В. Биков — письменник і людина»; «Екранізації творів В. Бикова»; «Особливості воєнної тематики у творчості В. Бикова».


Перед читанням. Під час читання повісті В. Бикова знайдіть у ній характерні ознаки жанру балади

1. Передісторія створення повісті Василь Биков згадував: “Це сталося наприкінці війни в Австрійських Альпах. Тут був глибокий тил  німецького рейху, і тут,  як повсюди в його тилу, було багато працюючих на війну промислових підприємств, в тому числі всіляких таборів.
Одного разу ми зайняли якесь містечко і чекали нової команди.  Довжелезна колона артполку завмерла на вуличці.   І раптом біля однієї з дальніх машин на очі потрапила дівчина – худорлява, чорноволоса, в смугастій куртці і темній спідниці, вона перебирала поглядом обличчя бійців і заперечно хитала головою. «Хто є Іван?» - запитувала вона.  Звісно, Іванів у нас було багато, але ні один з них не здався їй тим, кого вона шукала. Ми запитали, якого саме Івана вона розшукує. Дівчина розповіла приблизно таке: її звати Джулія, вона італійка з Неаполя. Рік тому, влітку 44-го, під час бомбардування воєнного заводу вона втекла в Альпи, де зустріла російського військовополоненого. Кілька днів вони блукали в горах, голодні та холодні, перейшли гірський хребет і одного туманного ранку напоролись на поліцейську засідку. Її схопили і знову кинули до табору, а що сталося з Іваном, вона не знає. Я згадав про цю історію через 18 років, коли почав літературну діяльність. І тоді я написав все те, що ви прочитали в «Альпійській баладі».
2. Історична довідка. Ще в роки Другої світової війни Йосип Сталін говорив, що серед радянських солдатів (червоноармійців) не може бути полонених - є лише зрадники.
Згідно з дослідженнями істориків за час Другої світової війни в полон потрапило близько 5 мільйонів (!) червоноармійців. Часто причиною цього була безвідповідальність як вищого командування, так і командирів на місцях. У полоні люди гинули, не маючи води, їжі та елементарної медичної допомоги.
Однак ті, кому вдалося вижити серед жахіть концтаборів, не мали особливих приводів для радощів. Чимало колишніх в'язнів, які після закінчення війни повернулися на батьківщину, було безпідставно засуджено за співпрацю з німецькими окупантами і заслано радянською владою у сибірські табори. За документами НКВС із 1 млн. 836 тис. 562 солдат, які повернулися з полону, 233 тис. 400 осіб були засуджені на батьківщині.
У повісті «Альпійська балада», написаній у 1964 році, автор висловлює відмінний від офіційного погляд на проблему військовополонених Другої світової війни. У творі письменник одним із перших у радянській літературі зображує полон не як зраду, а як жахливу людську трагедію.
3. Жанр. Повість
4. Герої твору.  Іван Терешка  - білоруський солдат, італійка Джулія Новеллі;  командо-фюрер Зандлер, божевільний гефтлінг - ув’язнений, австрієць-лісник.   
Іван Терешка
Джулія Новеллі
25 років
молода дівчина років 20
родом із білоруського села Терешки
родом з Риму (Італія)
рядовий солдат, військовополонений;
політична полонена
фізично міцний, сильний, витривалий
гарна, тендітна, у неї чорні виразні очі, густе волосся, гнучка і струнка фігура, дзвінкий сміх
селянин, працював у колгоспі
багата сеньйорита, комуністка; батько – хазяїн фірми, фашист; втекла від батька з комуністом Маріо, якого вбили фашисти
Мужній і хоробрий воїн
Ненавидить ворогів, смілива, дещо наївна у своїх переконаннях.
Єдина мета - боротися з ворогом
Людина надзвичайної сили духу
Ніжний і вірний у коханні
Життєрадісна, щира, сповнена дитячої безпосередності. Любляча й ніжна
Закохані, що протистоять жахливому світу війни
Розвиток почуттів Івана.
Зустріч з Джулією: жах, злоба, байдужість, прикрість → жаль, приязнь → турбота → радість від усвідомлення того, що не один → страх втратити її → симпатія → кохання → жертовність
5. Композиція. 24 розділів повісті, з них
-  6 розділів присвячені коханню Івана та Джулії;
4 вставні частини: як Іванові вдалося здійснити втечу з табору; сон Івана (він символічний); спогади про дівчину свого друга; спогади про  три невдалі втечі з табору;
епілог - лист Джулії.
6. Дві сюжетні лініїПерша – минуле Івана Терешка, його участь у боях, поранення, госпіталізація, втечі з концтабору, оточення й полон; друга – колізії втечі з табору і кохання Івана й Джулії
Переплетення двох сюжетних ліній сприяє увиразненню протиприродності війни й утвердженню загальнолюдських цінностей.
Композиція та сюжет твору підпорядковані розкриттю характерів героїв, їхніх людських якостей. Від їхнього морального вибору залежить їхня доля, а від таких, як вони, і доля всього світу.
7. Елементи сюжету
Зав’язка – сутичка героя із Зандлером, втеча з табору
Розвиток дії – нелегкий шлях Івана та Джулії у горах
Кульмінація – кохання Івана та Джулії
Розв’язка – порятунок Джулії та загибель Івана
Епілог – лист Джулії до рідних Івана
8. Тема – історія життя російського солдата Івана Терешка та італійської дівчини Джулії, долі яких перетнулися в концтаборі. Тема самовідданого й зворушливого кохання, що спалахнуло в тяжкий час війни, — одна з центральних у творчості В. Бикова.
9. Ідея - осуд війни, жорстокості, несправедливості; утвердження сили кохання; уславлення сили духу людини.
10. Художні світи повісті
Світ війни
Світ кохання
Полон, голод, приниження
Зустріч Івана й Джулії
Зруйнований завод
Відродження змертвілої душі героя
Есесівці з собаками
Макова галявина
Спогади героїв про те, що з ними відбувалося під час війни
Подвиг в ім’я кохання
Три втечі Івана з полону
Пам’ять кохання
Спроба перейти Альпи й дістатися до партизан

11. Художній час - події ІІ світової війни.  Події розгортаються як у хронологічному порядку (утеча Івана й Джулії, історія їхнього кохання), так і в ретроспективному плані, тобто з поверненням у минуле. Картини воєнного життя героїв переплітаються з їхнім довоєнним минулим. Твір миттєво переносить читача з одного місця в інше, де одночасно відбуваються різні події. Така «фрагментарність» композиційної побудови повісті, просторові переміщення відбуваються дуже стрімко завдяки оповідачеві, який є посередником поміж зображуваним світом і читачем.
Теперішнє – лист героїні, яка залишилась жити, минуле – поневіряння білоруського солдата й італійської дівчини під час втечі з концтабору
12. Художній простір – Австрійські Альпи. На тлі пейзажу відбувається формування характерів, зароджується кохання і трагічна розв’язка. Художній простір символізує не тільки психологічний стан головного героя, а й світ під час війни - пекельний світ.
13. Роль пейзажу.
Тло, на якому розгортаються події - дія повісті відбувається на лоні прекрасної природи Альп. Мандруючи альпійськими луками й узвишшями, герої ніби набираються сили від самої природи, вони на деякий час забувають усе те жахливе, що з ними відбулося, і повертаються до своєї сутності.
Випробування героїв - герої протистоять не тільки ворогу, а й суворим Альпам. Альпи стають для героїв і місцем їхнього випробування на мужність, силу духу та витривалість (символічне «сходження до вершини»). Природа теж кидає виклик утікачам: «Проклятые горы! Иван был благодарен им за их недоступность для немецких охранников и мотоциклистов, но он уже начал и ненавидеть их за то, что они так безжалостно отнимали силы и могли, как видно, вконец измотать человека.»
Відображення внутрішнього стану персонажів –  місце, де почуття героїв розкрилися, де їхні душі відчули найвище щастя та насолоду, де кохання заговорило на повний голос; пейзажі в повісті «Альпійська балада» суголосні переживанням героїв;
Утілення надії на порятунок - звичайна нерозтала кучугура снігу врятувала Джулію.
14. Символічні образи  
Мак — символ краси та молодості, символ крові, пролитої в боях, символ пам’яті. В Німеччині є повір’я, ніби мак завжди росте на полях минулих битв. «То не квіти, то кров убитих, яка піднімається до нас із землі і просить молитися за спокій їхніх душ», - кажуть люди.
Небо — символ бога, провидіння, сили, що керує світом, справедливість, вічність, краще, що є в душі людини.
Імена Джулія — Джульєтта, Іван — Божа милість, узагальнене ім’я росіянина.
Образ провалля, на краю якого опинилися герої -  символ смерті, що перекреслює усі надії та сподівання + порятунок.
Четверта втеча Івана. Число 4 – символізує хрест, розп’яття й воскресіння. Іван прийняв страдницьку смерть, він віддав своє життя за мир і щастя, за любов і спокій
15. Назва.  «Альпійська балада». Балада — жанр ліричної поезії епічного характеру; віршована оповідь на легендарну або історичну тему з трагічною розв’язкою. Усе це є у творі В. В. Бикова. Разом із тим балада — жанр романтичний. В «Альпійській баладі» оспівується таке кохання, яке кінець-кінцем перемагає все: холод і голод, муки й страждання, війну та смерть.
Назва повісті піднімає героїв над власними долями, увіковічує їхній подвиг. «Альпійська балада» - твір про кохання, кохання велике й прекрасне, яке в умовах смерті народжує життя.
Символіка назви повісті В. Бикова «Альпійська балада»
- Мужність та високий героїзм простих людей під час війни
- Віра в найкраще на межі життя й смерті
- Кохання, що протиставляється смерті, насиллю та жорстокості
- Шлях випробувань, що пройшли герої, сповнений страждань та неймовірного щастя
- Прекрасна й водночас сувора природа Альп акомпанує подіям і почуттям героїв


Джерела
Волощук Є.В., Слободянюк О.М. Світова література. Підр. для 7 кл. загальноосвіт. навч. закладів. - К.: Генеза, 2015. – С. 96-110
Кошова Т. Історичне минуле в літературі. Цикл уроків. 7 клас// Світова література. Шкільний світ, 2015. - № 19-20. – С. 25-31
Міляновська Н.Р. Зарубіжна література: підр. для 7 кл. загальноосвіт. навч. закладів. Тернопіль: Астон, 2015. – С. 102-
Мудрак Л.В.  Цикл уроків світової літератури у  7 класі. Розділ «Історичне минуле в літературі.» («Друга світова війна у європейській прозі. Василь Володимирович Биков «Альпійська балада») http://bestschool.at.ua/index/uchitel_roku_2014/0-20
Ніколенко О.М., Конєва Т.М. Зарубіжна література. Підр. для 7 кл. загальноосвіт. навч. закладів. - К.: Грамота, 2015. – С.85-86, 97, 103

Тіхоненко С. В.Биков «Альпійська балада». Цикл уроків. Орієнтовне поурочне планування для 7 кл.//Зарубіжна література в школах України, 2015. - № 10. – С.29-




Биков Василь «Альпійська балада» (уривки)
1
Він упав, спіткнувшись об щось, і одразу ж підхопився, відчув: треба мерщій від цього місця, від убитого командофюрера (Командофюрер — офіцер, що відповідав за дисципліну в концтаборі, робочих загонів ув’язнених); поки не схаменулися, треба десь зачаїтися, сховатися, а може й вирватись із заводу. Але крізь звихрену куряву, що заволокла цех, майже нічого не було видно, і він мало не вскочив у чорну прірву воронки, де була бомба. (…) Підхопився вже босоніж, колодки десь поспадали з ніг, і він збагнув, що це погано, — ногам зробилося дуже боляче на засипаній щебенем долівці.
Позаду тим часом уже залунали вигуки, в іншому кінці цеху гучно прокотилась автоматна черга. «Дідька лисого», — прошепотів він, одним духом перемахнув через повалену залізну ферму з перекриття, вихопився на похилений простінок, який ледве тримався.
Курява од вибуху стала потроху спадати, розвіюватись, але ще добре ховала його. (...) Попереду, за якихось три кроки, зяяв дірою вищерблений мур зовнішньої огорожі, далі за ним, буцім у світі нічого й не сталося, тихо тулилося серед зелені кілька будиночків, і зовсім близько вгорі, на схилі, рукою подати, вабив ліс і Альпи: його надія, його життя або смерть — його доля. (...)
Але ось попереду з-за кущів акації, мало не біля самих його ніг, вигулькнула дівчинка в квітчатій сукенці з коновкою (Конîвка — те саме, що відро) в руках. В очах у неї промайнув жах, вона зойкнула, і коновка з брязкотом покотилася по доріжці. Він мовчки промчав мимо, вискочив на ширшу вулицю, зиркнув в один бік, у другий — вулиця була порожньою. (. )
Іван кинувся вбік, до молодої ялинки, і, пригнувшись, визирнув з-поміж гілля: через горбок, вилискуючи в траві бурою спиною, його слідом мчала вівчарка. (. )
Вівчарка розгонистими стрибками наближалася, прищуливши до голови вуха, витягнувши хвіст; уже було видно її роззявлену пащу з висолопленим язиком і жовтими іклами. Іван затамував віддих, намагаючись якнайкраще влучити, і, трохи не підпустивши собаку до каменя, вистрілив. І тієї ж миті збагнув — схибив. Пістолет шарпнуло стволом угору, засмерділо порохом, вівчарка загарчала лютіше. Тоді він, майже не цілячись, але фізично відчуваючи напрямок її страшного бігу, квапливо вистрілив удруге. І раптом тиха радість на мить спалахнула в його душі — собака заскавчав, перекинувся через голову і за якихось двадцять кроків од нього затіпався в траві всім тілом. Іван уже ладен був метнутися в ліс, як раптом угледів недалеко ще одного — величезний з підпалинами на боках вовкодав, широко викидаючи лапи, засапавшись мчав угору. (. )
Іван, не знаючи, як оборонитися, виставив уперед руки. Це був занадто рвучкий стрибок, Іван не встояв на ногах, пістолет випав, і вони обоє, людина й собака, покотилися по землі. Здавалося, усе швидко закінчиться, але Іван останньої миті встиг схопити вовкодава за нашийник і з нелюдським напруженням рук не дав зчепитися на собі його зубам. Собака дряпонув його кігтями, десь, тріснувши, роздерлась одежина. Іван, проте, щосили тримаючи пса за нашийник, лівою рукою схопив його за передню лапу й крутнув. Отак вони ще разів зо два перекотилися одне через одного — собака й людина — і знов опинилися поруч. Іван оскаженіло поривався до нього, й Іван відчув, що довго так не витримає. Тоді він востаннє зібрав усю спритність, крутнувсь на землі, перекинув через себе собаку і щосили придавив йому коліном ребра. Той теж шарпнувся, мало не вирвавши з рук нашийника, гавкнув, але — Іван відчув — під коліном у нього щось ніби хруснуло. Собака пронизливо заскавчав, людина, здираючи з пальців шкіру, тугіше закрутила нашийник і ще дужче налягла коліном. Однак вовкодав вискнув, підкинув задом, ошаліло шарпнувсь і вирвався.
У Івана щось озвіріло в душі, він зіщулився, одразу ж чекаючи нового стрибка. Але собака не стрибав, розпластався на землі і, витягнувши вперед товсту морду з висолопленим набік язиком, часто, зморено дихав і дико дивився на людину. У Івана, натруджена нашийником, нестерпно пекла права рука, нервово сіпався від перевтоми плечовий м’яз, мало не вискакувало з грудей серце. Якусь мить, поклавши на траву тремтячі руки, він теж стояв навколішках і майже не по-людському, здичавіло, дивився на собаку.
Вони обоє несамовитими очима стежили один за одним, побоюючись пропустити один в одного перше бажання скочити. Іван до того ж дуже боявся, що ось-ось з’являться німці, — цих кілька секунд здалися йому вічністю. Потім він подумав, що вовкодав навряд чи кинеться на нього, і нерішуче звівся на ноги. Не одводячи погляду від собаки, Іван метнувся вбік і вхопив у траві каменюку. Вовкодав наїжачив хребет, ударив по землі хвостом, — ось-ось стрибне, одначе не стрибнув, — мабуть, йому дісталося не менше, ніж людині, і він тихенько, безсило скавулів. Тоді Іван рішучіше ступив назад ще раз, вовкодав підвів голову, посунувся, поводок його зашарудів у траві. Проте собака не побіг і не плигнув. Іван, побачивши це, посмілішав і боком мерщій подався вгору до ялини, де був пістолет. (...)
2
Було парко, куртка на спині змокла від поту, смугастий берет Іван десь загубив і обличчя витирав рукавами, невпинно оглядаючись навкруги та прислухаючись. Одного разу, відхекуючись, він почув далеке ще, але настирливе стрекотіння мотоциклів: тут десь була дорога, і німці, напевне, уже оточували місцевість. Охоплений сумовитим передчуттям, Іван дослухався, міркуючи, як тікати далі, і водночас за якимсь невловимим звуком збагнув, що позаду хтось біжить. Це вже було зле: може, то зовсім не гефтлінг (Гефтлінг — ув’язнений.), а німець! (...) За мить унизу на галявину між дерев вибігла легка смугаста постать, на вигляд ніби підліток, озирнулася, жваво скинула очима вгору й побачила його.
— Русо!
Жінка?! Це його здивувало і збентежило, він мало не вилаявся з досади, але рев мотоциклів одвернув його увагу — вони вже були тут, тільки вище над ним. Іван крутнувся на землі, не знаючи, куди податися: між деревами, які росли рідко, його легко могли побачити зверху. І він метнувся до неглибокої виїмки-ніші під досить крутою скелею, пригнувся — весь втілення пильності й остороги. Смугаста постать унизу на мить зникла за краєм урвища, і він не дивився куди, — побоюючись мотоциклів, напружено слухав. Та ось ізнизу, з-за каменя, з’явилася дівчина в довгій, не на її зріст куртці з підкачаними рукавами і червоним трикутником на грудях. Вона поквапливо зиркнула обабіч, і він помітив, як під копицею чорного, давно не стриженого волосся радісно блиснули такі самі чорні, мов маслини, очі.
— Чао!
Іван чув уже це слово і зрозумів його — так завжди віталися гефтлінги-італійці. (...) Іван уже хотів був кинутися кудись далі від цих гефтлінгів, як дівчина легко вискочила на брилу, нагнулася,  спритно сунула ноги в колодки, що їх досі тримала в руках, і, захлипавши ними, подалася до нього.
Іван аж зіщулився з остраху. Мотоцикли ревли мало не в них над головою, і її недоречна, напоказ, відвага гнівом шмагнула його напружене до болю відчуття: їх же легко могли виявити. Він, пригнувшись, стрибнув до дівчини і, вхопивши за руку, сердито рвонув під скелю. При цьому він тихо, але розлючено лайнувся. Вона піддатливо й легенько, мало не впавши, майнула за ним, одна колодка впала з її ноги, — стукаючи по камінню, покотилась геть.
— Ой, клумпес (дерев’яне взуття.)! — приглушено скрикнула вона. Оглушливо тріскочучи, мотоцикли один за одним проносилися десь угорі, зовсім близько, а вона, не зважаючи ані на них, ані на його неприховану лють, вирвала руку й кинулася по колодку. Іван не встиг її вдержати, лише скреготнув зубами. Тим часом дівчина, спритно вхопивши колодку, метнулася назад, мигцем, ніби винувато, зиркнула на нього. В її очах блиснув азарт і неслухняність збитошної пустотливої дівчинки. Тоді Іван, не стримавши напруження й гніву, ляснув її по щоці.
Дівчина зойкнула, але не відсахнулася, тільки впала під скелю поруч і з-під ліктя стрельнула на нього вгору очима, сповненими якогось грайливого подиву. (...)
Потім знову глянула на нього й, по-дитячому невміло вимовляючи слова, ніби шикиряючи, повторила його лайку.
Це, як і його ляпас, було так несподівано і незвичайно, що в Івана щось стрепенулося, зрушило — щось людяне на мить виповнило його заскорузлу від горя душу, і він уперше за сьогоднішній день здивовано й широко розкрив очі.
— Ого, — повторила, ніби передражнила вона, певно, виказуючи тим свою вдавану образу, і навіть з деякою цікавістю глянула на нього. Осяйна врода цієї дівчини і незвичайна її сміливість у такому більш ніж складному становищі збивали його з пантелику. (...)
У цю мить від містечка залунали постріли, вигуки, собаче гавкання. Мабуть, там когось ловили. Біс із ним, із цим дівчиськом, — треба було пробиратися далі, і він кинувся схилом. (...)
3
Час від часу він іще ловив позаду стукіт кроків своєї супутниці, вона відставала, губила з ніг то одну, то другу «клумпес» і потім підтюпцем наздоганяла його. Тоді кілька хвилин чулося поруч її уривчасте від утоми дихання, але незабаром воно знову зникало. Іван намагався не зважати на неї; коли б вона відстала зовсім, він, мабуть, зітхнув би полегшено, але, поки вона була тут, поблизу, не міг кинути чи прогнати її й піти самому. Він тільки думав: і звідки її, на лихо, принесло до нього! Диви ти — вирвалася з заводу, наздогнала, уже на що він шпарко йшов, а ось не відстала. (...)
Одна колодка злетіла в неї з ноги і швидко покотилася по камінню. Дівчина скрикнула: «Порка Мадонна», — озирнулася і втомлено сіла, очевидно, не наважуючись спускатися назад. Проте згодом покульгала вниз, узяла колодку і глянула звідти на Івана. У цьому погляді він помітив заспокоєння і тиху вдячність за те, що не пішов без неї. Іван сів між покрученого коріння на суху колючу землю й зачекав, поки вона вилізла на кручу і знеможена впала поруч.
— Кинь ти їх до дідька, — сказав він, маючи на увазі колодки. Вона, не розуміючи, глянула на нього. Тоді Іван показав на «клумпес» і махнув рукою вниз. Дівчина, видно, здогадалася й заперечно похитала головою, поворушивши при цьому маленькою, мокрою і, як здалося йому, дуже тендітною ніжкою. Він одразу збагнув недоречність своєї поради, так само як і те, що зазнає вона ще лиха із цими завеликими, не з ноги колодками.
Але і його ноги, покалічені камінням і суччям, аж пекли, особливо мучила при ході ліва нога. (. )
У п’яті була колючка, хлопець спробував витягнути, але мізерний кінчик її ніяк не давався в пучки. (. )
Іван усе ще не міг ухопити за кінчик колючки, а вона легенько і на диво просто, по-товариському пригнулася, холодними тонкими руками обхопила його велику, сорок третього розміру ступню, поколупала в ній нігтями і, перш ніж він устиг збагнути для чого, зубами куснула п’яту. Іван нерішуче шарпнув ногу, але дівчина втримала, її зуби лоскотнули товсту шкіру п’яти, і коли незабаром розігнулася, то в її білих рівненьких зубах стриміла маленька чорна колючка. Іван не здивувався й не подякував, а, підібгавши ногу, глянув на п’яту, потер,  спробував ступнути — стало, здається, краще. Тоді він з більшою приязню, ніж досі, подивився на дівчину, на її мокре, смугляве і знову радісне обличчя. Вона не одвела усміхненого погляду, взяла із зубів колючку і пустила її за вітром.
— Спритна, еге ж, — стримано, ніби не бажаючи визнати перевагу дівчини, сказав Іван. (...)
1. Прочитайте перших три абзаци повісті. Як автор вводить читача в атмосферу війни?
2. Як у двобої з вовкодавом розкривається характер головного героя? Поясніть символічний зміст цього протистояння. Які художні деталі свідчать не тільки про фізичну, але й про моральну перемогу людини над собакою?
3. Як зустрілися втікачі? Яким було перше враження Івана від дівчини?
4. Простежте, як зав’язується дружба між утікачами. Чому, на вашу думку, Іван не покинув дівчину?
5. Філологічний майстер-клас. Порівняйте опис двобою людини з твариною в повісті В. Бикова та в оповіданні Джека Лондона «Жага до життя». Що змусило героїв протистояти звіру і перемогти?
4
***  Утікачі далеко відійшли від концтабору і вирішили, що німці їх уже не шукатимуть. Іванові пригадалися події цього шаленого дня...
У напівзруйнованому під час нічного нальоту цеху п'ятеро полонених відкопували бомбу, що не розірвалася. Вони зважилися втекти з табору смерті й планували зробити це, влаштувавши вибух. Хтось мусив ударити кувалдою по детонатору й ціною власного життя врятувати інших. Чоловіки знічено мовчали: ніхто не хотів помирати. І тоді зголосився Іван. Раптом до ями підійшов командофюрер Зандлер... ***
(...) Есесівець виставив до Івана щойно запорошений чобіт.
— Чісто! — переплутавши наголос, кивнув він на чобіт. Іван, звісно, збагнув, чого від нього хотіли (це було тут не вперше), але на мить розгубився від несподіванки й завагався. Та Зандлер чекав з погрозливим спокоєм на обличчі з широкими щелепами, довго зволікати не випадало, і хлопець уклякнув біля його ніг. Це була відверта наруга, і в душі він ледве вгамував, ніби коліном притис, бурхливий, такий недоречний тут гнів.
Низько схилившись, Іван чистив чобіт натягнутими рукавами своєї смугастої куртки. (...) Тим часом до його колін ступив другий запорошений чобіт з білою вапняною плямою на халяві. Іван не поспішав, тоді німець нетерпляче буркнув і носком тицьнув йому в груди. Щось із того, що дозволяло ще контролювати себе, зрушилося, пальці випустили рукави і в мертвій хватці вп’ялися нігтями в долоні. Відчайдушним ривком він звівся на ноги, підхоплений гнівною силою, від якої нестерпним тягарем налилися кулаки, й оскаженіло заїхав німцеві в щелепу. Це сталося так несподівано й блискавично, що Іван аж здивувався, побачивши, як майнуло перед ним біле, з великим кадиком підборіддя Зандлера, як злетів з голови кашкет, мигнув у повітрі блискучий чобіт, і есесівець глухо гепнув на бетонну долівку цеху. (...)
В Івановій голові блискавкою майнула думка, що все загинуло, та відчути прикрість від цього він не встиг — поруч клацнув затвор пістолета, і німець з несподіваною рвучкістю скочив на ноги. Це одразу вивело Івана з хвилинного остовпіння, і, щоб немарно померти, він ринувся головою на ворога.
Однак ударити він не встиг: раптовий громовий вибух одкинув його вбік, оглушив; земля задвигтіла, підскочила і рушила з-під ніг у чорну прірву безодні. (. )
Зандлер тріпнувся, зойкнув, мотнув у повітрі рукою. Це нагадало Іванові про пістолет. Він навколішках переліз через німця, вихопив з його знесилених пальців зброю і з шаленим стукотом у грудях кинувся в руду, клубчасту хмару куряви. (...)
***  Іван і його супутниця (з'ясувалося, що її звуть Джулія) мали подолати гірський перевал, щоб приєднатися до партизанського загону. Дорогою хлопець часто поринав у спогади, які не залишали його навіть уві сні. Згадував, як кілька разів тікав з концтаборів, як потрапив у полон, виходячи з оточення...
Аж ось подорожні побачили старого австрійця. Картаючи себе за те, що мусить чинити як злодій, Іван забрав у нього черству хлібину й шкіряну куртку. ***
10
(...) Іван розгорнув між камінням потерту вже, вируділу, а колись гарну шкірянку, виклав з неї хліб і підійшов із шкірянкою до Джулії.
— О, нон. нон. Нєт! Я тєпло, — зиркнула вона на хлопця пожвавілими очима й виставила вперед руку; вітер куйовдив її коротке волосся. Іван мовчки накинув одежину на худенькі гострі плечі. Дівчина неохоче закуталася, мерзлякувато стрепенулася й схилила на груди голову. Хлопець присів над початою хлібиною.
— Іль пане. Хляб! — зрозумівши його намір, з голодною нетерплячкою сказала вона й ковтнула слину.
Іван спершу оглянув буханчик, прикинув його на руці, ніби визначаючи вагу й ту найменшу пайку, яку вони можуть дозволити собі цього разу з’їсти, і зітхнув: аж надто він був маленький. Джулія теж сіла й мерщій посунулася до Івана. Боячись розкришити буханчик, хлопець не став одламувати від нього, а, озирнувшись, узяв позаду себе гостру камінну скалку і почав обережно краяти скибочки. Дівчина з якоюсь розчуленістю в очах покірно стежила за рухами його шкарубких пальців — і як він краяв, і як потім ділив одкраяне навпіл, одламував шматочок від однієї скибочки і клав на другу, ще раз оглядав.
— Добре?
— Сі, сі. Добро.
Знову ніби зникли і холод, і втома. Джулія засяяла очима, з нетерпінням чекаючи, коли буде дозволено з’їсти цю мізерну пайку. Але Іван з витримкою, на яку можна позаздрити, утретє порівняв шматочки
— Ану лиш, одвернися.
Вона збагнула, не виймаючи з-під шкірянки рук, хутенько одвернулась, а він торкнувся пальцем шматочка з додаточком:
— Кому?
— Русо! — з твердою рішучістю сказала вона й крутнулася до нього.
Іван мовчки, обережно взяв тоненьку скибочку, трохи жвавіше вхопила другу вона.
— Гра. Спасібо, русо.
— Нема за що, — сказав Іван.
Квапливо жуючи і кутаючись у шкірянку, Джулія раптом спитала:
— Русо! Как імеєтся твой ім’я? Іван, да?
— Іван, — трошки здивувавшись, одповів хлопець. А вона, помітивши його подив, відкинулась назад і засміялася.
— Іван. Джулія угодаль! Как єто угодаль?
— Неважко вгадати.
— Всє, всє русо Іван? Правда?
— Ні, не всі. Але багато.
Раптом дівчина посмутніла, утомлено зітхнула, щільніше закуталася в шкірянку й крадькома зиркнула на буханчик. А Іван, розтягуючи насолоду, повільно доїдав свій шматочок. Помітивши її аж надто красномовний погляд, узяв буханчик, аби сховати за пазуху, але не встиг цього зробити, бо Джулія зненацька ойкнула і завмерла на місці. (. )
Осторонь од них і трохи нижче, у вільній від туману прогалині, спершись на розставлені руки, сидів на скелі страшний, у подертій куртці гефтлінг. Голий, без волосся череп його стирчав на тоненькій шиї з просторого коміра смугастої куртки, на якій чорнів номер і нашивка. Гефтлінг темними божевільними очима-ямами вп’явся в них. Мабуть, він побачив у їхніх руках хліб, бо затремтів і, пританцьовуючи на місці, почав хрипко вигукувати:
— Брот! Брот! Брот! ( хліб).
*** Іван розумів, що божевільний наробить галасу й викаже їх есесівцям. «І вбити жалко, і відчепитися неможливо», — розмірковував хлопець. Зрештою він таки відламав шматок хліба й залишив його на камені.
Ледь помітною стежиною втікачі вирушили далі. Дорогою Джулія повідомила, що її батько, хазяїн фірми, підтримав нацистів, а сама вона — переконана антифашистка. Іван про своє життя розповідав неохоче. Сказав лишень, що мешкав у білоруському селі Терешки, батька не пам'ятає, бо той рано помер, залишивши матір із чотирма малими дітьми.
Тим часом шлях до перевалу ставав дедалі важчим: «Стежка йшла дуже засніженим, скелястим косогором... Мороз подужчав... холод дошкуляв у руки й коліна... вітер боляче шмагав по обличчях.». Джулія була зовсім знесилена, тож Іван мусив нести її на спині.
На ранок подорожні спустилися в квітучу альпійську долину. Прокинувшись серед червоних маків і не побачивши дівчини поруч, Іван у розпачі кинувся її шукати. Однак скоро заспокоївся: Джулія була біля водоспаду. Щоб не заважати їй, хлопець пішов у долину. Невдовзі туди повернулася й Джулія... ***
15
(...) — Іван!!! Переляк, біль і радість водночас зазвучали в її голосі. Сплеснувши в долоні, вона пташкою полинула йому назустріч, Іван спинився; йому здалося, що цілу вічність не бачив оцих променистих радісних очей, ніжно-смуглявого обличчя, скуйовдженого, коротко підстриженого волосся. Усе його єство прагнуло її, але він погамував у собі це почуття і не рушив з місця. Джулія, підминаючи колодками маки, підскочила до хлопця, обіруч обвила його за шию, обпекла несподіваним п’янким поцілунком.
Іван затамував віддих, а вона, усе ще обнімаючи його, рвучко відхилила голову і засміялась щасливо й безтурботно, закохано вдивляючись йому в обличчя, яке палало від гарячого поцілунку її прохолодних уст. Потім, усе ще сміючись, розчепила пальці, легенько відштовхнула його й сіла в траві навпроти. (. )
Похмурий і зніяковілий, він ступив до неї. Дівчина раптом обірвала сміх і підхопилася назустріч.
— Іван! — сплеснула вона в долоні, побачивши квітки в його руках. — Єто єст сюрпріз синьйорина? Да? Да?
Хлопець і сам тільки тепер помітив у своїй руці букет маків, безтямно глянув на нього і засміявся. Джулія теж засміялася, понюхала квіти, утопивши в букеті все своє маленьке, зграбне личко. Потім поклала букет на траві й почала похапцем зривати біля себе маки.
— Джулія благодаріт Іван. Благодаріт очєн, очєн...
— Не треба, що ти! — зніяковівши, озвався він.
— Очєн, очєн благодаріт надо. Іван спасат синьйорину. Русо спасат італьяно. Єто єст Інтернаціональ. Братство, — ніби жартома щебетала вона, усе зриваючи і зриваючи маки. Потім з добрим оберемком квіток підбігла до Івана й сипнула їх усі йому на груди.
— Що ти робиш? — здивувався хлопець. — Для чого?
— Надо! Надо! — кумедно вимовляючи російські слова, умовляла вона, і хлопець обхопив разом з оберемком маків і шкірянку із загорнутим у ній хлібом. (. )
16
*** Утікачі йшли лугом. Раптом Джулія заспівала пісню «Катюша». Вона плутала слова і сміялася. Серед невимовної краси альпійської природи смугастий табірний одяг здався Іванові ще ненависнішим, і він зірвав з плечей куртку. Захоплено глянувши на широкі плечі хлопця, Джулія назвала його Геркулесом, але зніяковіло замовкла, побачивши страшні рубці від поранень.
Дорогою з'ясувалося, що божевільний німець-утікач невідступно тягся за Іваном і Джулією. Хліба було обмаль, але не витримавши погляду голодних очей, Іван поділився з нещасним останніми крихтами.
З рани, яку хлопець отримав під час двобою із собакою, сочилася кров, тож довелося зупинитися на відпочинок. Прокинулися втікачі від крику: есесівці спіймали божевільного й от-от могли побачити їх. Треба було негайно рушати. Тепер уже Джулія допомагала Іванові, якому було боляче ступати на хвору ногу. Однак зрештою німці таки загнали їх у пастку. ***
1. Які епізоди повісті свідчать про те, що в полоні Іван не втратив людської гідності?
2. Яку роль у розкритті характеру головного героя відіграють його спогади про втечу з концтабору? Чому для створення образу Івана автору важливо було повернутися до подій минулого?
3. Знайдіть і випишіть портретну характеристику Джулії. Спираючись на опорні слова із цитати, складіть словесний портрет героїні.
4. Яку роль відіграє мотив хліба в протиставленні жахіть війни справжнім людським цінностям?
5. Дослідіть, як символи допомагають розкрити духовно-емоційний світ закоханих. Яке символічне навантаження мають імена героїв?
6. Філологічний майстер-клас. За допомогою яких художніх деталей автор передає душевний стан Івана?
Джулія лежала на кам’янистому виступі за кілька кроків до урвища й плакала. Хлопець не втішав її, не заспокоював, а сидів поруч, спершись руками об жорстку, укриту мохом землю, і думав, що, певно, усе тут скінчиться. Попереду й праворуч підступала круча, ліворуч починалася стрімка скеляста стіна аж до самісіньких хмар, у сідловині позаду сиділи німці. Вийшла справжнісінька пастка — треба ж отак ускочити! Для Джулії це було особливо боляче, бо розвіялась така несподівана надія вирватися, — тож він і не розраджував дівчини, та й не мав для того слів.
З провалля несло гнилою вогкістю; з розпашілих тіл зникало тепло; довкола в ущелинах, ніби у велетенських коминах, гув вітер; було хмарно й незатишно. Та чому німці не йдуть до них, не стріляють? Стовпилися вгорі у сідловині — ті сидять, ті стоять, оточивши смугасту постать божевільного гефтлінга. Придивившись, Іван зрозумів — вони забавлялися: курили, тицяли в нього цигарками — то в лоба, то в спину, і божевільний із зв’язаними руками в’юном крутився між ними, спльовував, брикався, а вони реготали собі, раз у раз тицяючи в нього цигарками.
— Русе! Ретте! (рятуй) Русе! — волав розпачливо божевільний.
Іван прислухався: що вони там іще коять? Чого вони такі безжальні й жорстокі до своїх і чужих — до всіх? Невже це від душевної ницості й заради розваги?
Здається, вони чогось очікували. Тільки чого? Може, якоїсь допомоги? Нехай, тепер уже не так страшно, тепер очевидна фініта (кінець), як каже Джулія; четверта його втеча буде, мабуть, останньою. Жаль тільки цього маленького дива — цієї стрункої чорноокої щебетухи, щастя з якою було таке п’янке й недовге. Хоча, правда, він і за це вдячний долі, чи, може, з якою було випадкові, який звів їх наостанку; тепер, після всього, хоч як це дивно, помирати поруч із нею було все-таки легше, ніж у ненажерливій печі крематорію.
Джулія, здається, виплакалася, не схлипувала, плечі в неї перестали тремтіти, лиш інколи здригалися, мабуть, од холоду. Іван скинув із себе шкірянку й, потягнувшись до дівчини, дбайливо вкрив її. (...)
— Іваніо! Где єст бог? Где єст мадонна? Где єст справьєдлівост? Почєму нон кара фашізм? — вона простягала у відчаї тонкі смугляві руки.
— Є справедливість! — отямившись з горя, вигукнув Іван. — Буде кара! Буде. (...)
Біля кручі було холодно, дув пронизливий вітер, і вона, уперше піклуючись про себе, загорнула поли шкірянки. Лише ноги її, червоні, закривавлені, мерзли на камені — укрити їх не було чим. Раптом вона, щось надумавши, стала навколішки обличчям до німців і вже звичайно, без усякого переходу від страшного до радісного, заспівала: Расцветали яблони и груши, Поплыли туманы над рекой.
Іван спочатку здивувався пісні: такою недоречною була вона край цієї могили, але глянув на німців і, побачивши, як вони оторопіли, теж став підтягати.
Очевидно, пісня збентежила німців, бо ті щось закричали, але він не слухав їх, а вже й сам захопився чарівною мелодією, яка несподівано розвіяла похмурий настрій приреченості й понесла їх у давній, людяний, мирний і щирий світ життя й кохання.
Але німці недовго дивувалися їхньому свавіллю — котрийсь із них ухопив автомат і, не цілячись, випустив чергу. (. )
Хлопець люто вилаявся: за сідловиною валували собаки. Раптом щось невимовне сталося з Іваном, — давно прихований гнів зненацька вибухнув у ньому. Він підхопився, важко виліз на камінь і, широко розставивши хворі ноги, нагнувся — розлючений, страшний, байдужий до небезпеки.
— Звірі! — гукнув він до німців. — Шакали! Самі боїтеся — помічників приводите! Ну-бо, ведіть! Спускайте! А дідька лисого! Ось! Не візьмете ви нас! Ось! Зрозуміли? (. )
Одна, і дві, три, чотири, п’ять рудих, спущених з повідків вівчарок, розпластавшись на бігу, мчали схилом униз; за ними вискочили німці. Іван підхопився, рвонув за руку Джулію, а вона, кинувшись йому на шию, зайшлася плачем. Іван у глибині душі відчував, що треба щось сказати — найголовніше, найважливіше, але слова десь зникли. Собаки вже неслися улоговиною. Тоді він одірвав дівчину від себе, штовхнув на край урвища, до безодні. Вона не опиралася, тільки раз у раз схлипувала, мов задихалась, очі в неї стали великими, але сліз у них не було — там застиг жах і приглушений ним зойк.
Стоячи над урвищем, Іван окинув поглядом глибину безодні — там, як і досі, було похмуро, вогко й холодно; туман порідшав, і в прірві виразніше забіліли снігові плями. Одна з них довгим вузьким шпичаком здіймалася вгору, і в Івана блискавично майнула думка-надія — велика, щаслива й страшна. Побоюючись, що не встигне, так нічого й не сказавши Джулії, він опустив уже зведений пістолет і підштовхнув дівчину на край безодні.
— Стрибай!
Дівчина відсахнулася від урвища, тоді він удруге крикнув: «Стрибай у сніг!», — але вона знов усім тілом одхилилася й заплющила очі.
Собаки тим часом уже повискакували на косогір, Іван почув їхнє гавкання, що голосно пролунало майже за самою спиною. Тоді він затис у зубах пістолет і підскочив до Джулії. З раптовою силою хлопець ухопив її за комір і штани, підняв над головою і, як здалось йому, несамовито жбурнув ногами в провалля. В останню мить устиг іще побачити, як розпростерте в повітрі тіло майнуло повз карниз, а чи потрапило воно в сніг, уже не помітив. Він лише збагнув, що самому з хворою ногою так не стрибнути.
Собаки, побачивши його, скажено заскавчали, і хлопець одступив на якихось два кроки від урвища. Попереду з пагорка на нього мчав сухорлявий широкогрудий вовкодав, на голові якого стирчало чомусь одне вухо, — він перелетів через каміння і високо звівсь на диби вже зовсім поруч. Іван не цілився, але з неквапливою, майже нелюдською увагою, на яку тільки спромігся, вистрілив у його роззявлену ікласту пащу і, не втримавшись, пальнув у наступного. Одновухий з льоту прожогом шелеснув повз нього в урвище, а другий, на лихо, був не сам, побіч з ним мчало ще два, і хлопець не встиг побачити, влучив чи ні.
Його подив потьмарився шаленим ударом у груди, нестерпний біль пронизав йому горлянку, блискавично майнуло захмарене небо, і все заніміло назавжди.
 «Добрий день, Іванові рідні, добрий день, люди, які знали його, добрий день, село Терешки між Двох Голубих Озер у Білорусії.
Це пише Джулія Новеллі з Рима і просить вас не дивуватися, що незнайома вам синьйора знає вашого Івана, знає Терешки між Двох Голубих Озер у Білорусії. (. )
Мені довелося ділити з ним останні три дні його життя — три величезних, як вічність, дні кохання, пізнання і щастя. Правда, Богові треба було не дати мені поділити з Іваном смерть: фатум, або звичайна нерозтала кучугура снігу, перешкодив мені розбитися в урвищі, якому я надала перевагу над крематорієм. (. )
Я хочу тільки сказати, що все моє подальше життя проходить у яскравому світлі, осяяному зустріччю з Його особою, так само як і моя скромна діяльність у Союзі боротьби за мир, у видавництві профспілкової газети, нарешті, у вихованні сина Джіованні, якому вже вісімнадцять літ і який готується стати журналістом. (...)
Я дякую провидінню, дякую всім випробуванням, що випали на мою долю, дякую всім закономірностям і випадкові, що звів мене з Ним. От і все. Фініта.
Переклад Г. Вігурської
1. Чому заголовок повісті можна назвати символічним? На що він спрямовує читача?
2. У чому виявилися сила духу й нескореність Івана?
3. Доведіть, що в образі Джулії поєднуються життєва стійкість, ніжність і дитяча безпосередність. Доберіть відповідні цитати.
4. Який епізод є кульмінаційним у сюжеті повісті? Обґрунтуйте свою відповідь.
5. За допомогою яких композиційних і художніх засобів у повісті поєднано минуле, сьогодення й майбутнє героїв?
6. Які художні деталі увиразнюють протиставлення сили справжніх людських почуттів і світу війни?
7. Подискутуйте! Чому Іван скинув Джулію в провалля? Доведіть свою думку.
8. Пофантазуйте! У першій редакції повісті Джулія загинула, але потім Биков змінив фінал твору. Як з огляду на це змінився зміст твору? Яким настроєм пройнятий епілог «Альпійської балади»?
9. Групова робота. Розділившись на дві групи, підготуйте розповідь про три дні кохання в Альпах від імені Івана Терешка та від імені Джулії.
10. Творча лабораторія. Напишіть листа героїні «Альпійської балади». Висловіть у ньому свої почуття з приводу історії її кохання.

Зображуючи трагедію війни, яка руйнує людські долі, молодість, майбутнє, письменник разом із тим поетизує кохання, показує еволюцію цього почуття в образах головних героїв твору. Коли розпочалася війна, для Івана більш важливим був захист рідної Батьківщини, а не особисте життя. Але зустрівши на своєму шляху Джулію, він починає відчувати багатство людського життя в коханні. Терешка важко йде до свого щастя. Спочатку його охоплює жах, що дівчина може виказати його. Цей жах, який навіть переходить у злобу («не стримавши напруження й гніву, ляснув її по щоці»), злоба межує з байдужістю («біс із ним, з цим дівчиськом») й прикрістю («що не міг кинути чи прогнати її й піти самому»). Але поступово в героя виникає почуття жалю («вона виглядала мокрою, утомленим птахом, безглуздо закинутою в цю ущелину») і приязні до дівчини, коли Джулія витягла з його п’яти колючку («Гаразд… Ходімо»). Згодом Іван відчуває до дівчини дружню турботу («Іван уперся ногою й подав їй руку») і радість від усвідомлення того, що не один («І тоді, певно, уперше, його пройняла тиха радість від того, що перед грізною невідомістю гір він не самотній і поруч є людина»). А надалі він відчуває острах втратити її («Іван боявся тепер утратити свою супутницю»; «Колишнє прагнення кинути її тепер злякало Івана, і він, важко стукаючи колодками, поліз до перевалу»). Досліджуючи таїни людської душі, письменник фіксує увагу на виразі очей героїв, їхніх жестах, що свідчать про виникнення порозуміння й симпатії, хоча вони не кажуть при цьому жодного слова про кохання.
Через напружені сюжетні колізії автор підводить нас до думки про те, що
полон не зламав героя духовно. Іван керується законами людської совісті. Саме тому він відчуває велику потребу в Джулії (не менше, аніж вона в ньому), бо дівчина здатна укріпити в ньому почуття людяності, яке намагалися витравити у в’язнів фашисти. Тема самовідданого й зворушливого кохання, що спалахнуло в тяжкий час війни, — одна з центральних у творчості В. Бикова.
Краса слова. Художній стиль В. Бикова відзначається лаконізмом і стриманістю виражальних засобів. Сувора правда війни потребувала цілковитої конкретності, реалістичності деталей і ситуацій, але разом із тим дія повісті відбувається на лоні прекрасної природи Альп. Мандруючи альпійськими луками й узвишшями, герої ніби набираються сили від самої природи, вони на деякий час забувають усе те жахливе, що з ними відбулося, і повертаються до своєї сутності. Пейзажі в повісті «Альпійська балада» суголосні переживанням героїв, вони є разючим контрастом до їхньої трагічної долі, а також долі всього людства під час Другої світової війни.

Волощук Є.В., Слободянюк О.М. Світова література. Підручник для 7 кл. загальноосвітніх навчальних закладів. – С. 96-110
Ніколенко О.М., Конєва Т.М. Зарубіжна література. Підручник для 7 кл. загальноосвітніх навчальних закладів. - К.:Грамота, 2015. – С.85-86, 97, 103

Урок 2
 Тема уроку за програмою.
В.В.Биков «Альпійська балада». Особливості сюжету і композиції повісті, риси жанру балади в ній.
Тема уроку для оголошення учням.   
Три дні жаху, свободи і кохання в
повісті Василя Бикова «Альпійська балада ».
Мета уроку:  дати короткі відомості про життя і творчість В. Бикова; визначити особливості сюжету і композиції повісті; розкрити ідейну  сутність твору; вдосконалювати вміння учнів організовувати власну діяльність  під час аналізу художнього твору; сприяти вихованню  поваги до спільної історії людства.
Тип уроку: урок вивчення та аналіз художнього твору (з розповіддю про життя і творчість письменника).
Ключові поняття: «повість», «балада», «сюжет», «композиція».
Наочні засоби навчання: учительська  презентація «Життя та творчість Василя Бикова», матеріали випереджальних домашніх завдань учнів. 
Реалізація на уроці змістових ліній літературної освіти
-          емоційно-ціннісна лінія: висвітлення внеску письменника в скарбницю світової літератури та культури;
-          літературознавча лінія:  розкриття жанрово - стильових особливостей художнього твору;
-          культурологічна лінія: виховання толерантного ставлення  до представників різних національностей.
Очікувані результати
Учень (учениця):
-          знатиме основні факти біографії  В. Бикова, усвідомлюватиме його життєву та творчу позицію;
-          визначатиме тему, сюжетні лінії твору, особливості його композиції;
-          висловлюватиме власні судження щодо теми війни.
Структура уроку
І. Етап орієнтації.
    1. Вступне слово вчителя.
    2. Виразне читання поезій про війну, які учні готували за власним 
        вибором. 
 ІІ. Етап цілепокладання.
1.      Формування пізнавального інтересу.             
            ІІІ. Етап проектування.
1.      Обговорення плану роботи, що передбачається виконати.             
 IV.Етап організації виконання плану діяльності.
1.      Слово вчителя.
2.      Розповідь учнів про життєвий та творчий шлях В.Бикова.
3.      Історична довідка, подана вчителем.
4.      Повідомлення учня. Передісторія створення повісті.
5.      Бесіда на виявлення первинного читацького сприйняття.
6.      Визначення жанрової приналежності твору, особливостей композиції.
            VЕтап контрольно – оцінювальний.
                 1. Підсумок уроку.
                 2. Рефлексія «Рефлексивний екран».
           VI. Домашнє завдання.

Хід уроку
І.Етап орієнтації.
   1. Вступне слово вчителя.
            Життя і смерть, любов і ненависть, жертовність і зрада, добро і зло як вічні антиномії в існуванні людської цивілізації були завжди пріоритетними поняттями у розв’язанні проблем війни і миру, конфлікту особистості з антиприродним нищенням і руйнації. Сьогодні ми продовжимо розмову на цю тему.
1.      Виразне читання  поезій про війну, які учні готували за   
власним  вибором ( учні аргументують власний вибір поетичного твору).
   ІІ. Етап цілепокладання.
1.      Формування пізнавального інтересу.
                       Життєву позицію цього письменника можна визначити трьома    
                    словами: совість, достоїнство, мужність.  В його творах мало   
                    батальних сцен, ефектних історичних подій, основна увага автора    
                    зосереджена на відчуттях пересічного солдата великої війни.
              ІІІ. Етап проектування.
7.      Обговорення плану роботи, що передбачається виконати.        
               IV. Етап організації виконання плану діяльності.
1.      Слово вчителя. Неординарністю в осмисленні внутрішнього світу людини, злетів і падінь в найекстремальніших  ситуаціях воєнного лихоліття, непомітного героїзму і морального стоїцизму у буденних епізодах війни відзначались повісті білоруського письменника – фронтовика Василя Бикова – твори, які по праву можна віднести до світових шедеврів антимілітаристичної прози ХХ століття.
      Біографічні відомості про Василя Бикова.
     Учень 1.   Василь Володимирович Биков народився 19 липня 1924 року в бідній селянській родині в с. Бички Ушацького району Вітебської області.
    Навчався на скульптурному відділенні Вітебського художнього училища.  Коли почалася війна, Бикова направили в інженерний батальйон, на будівництво оборонних укріплень, потім брав участь у важких боях на Південно-Західному фронті, після закінчення  Саратовського піхотного училища воював  на 2-му і 3-му Українських фронтах. Двічі поранений. Батьки отримали повідомлення про його загибель. З діючою армією пройшов Румунією ,Болгарією, Угорщиною, Австрією; старший лейтенант, командир взводу полкової, потім – армійської артилерії. Демобілізований в 1947 році. Працював у Гродно.
Учень 2. З 1947 року друкується. З 1972 по 1978 роки – секретар Гродненського відділення Спілки письменників Білорусії. Весною 1989 року обраний депутатом З’їзду народних депутатів СРСР.
     У 1990 – 1993 роках – президент об’єднання білорусів світу «Батьківщина».
     Покинув Білорусь в кінці  1997 року. Спочатку на запрошення ПЕН – центру (організація, яка займається захистом прав творчої інтелігенції)  у Фінляндії  проживав у  околицях Хельсінкі, потім отримав запрошення ПЕН – центру ФРН, переїхав до Німеччини.
Учень 1. Творчу біографію прийнято відраховувати з оповідань, написаних в 1951. Герої – молоді солдати і офіцери з трагічною фронтовою долею – визначать на роки вперед особливості його прози. Твори писав білоруською мовою, найчастіше сам перекладав на російську.
     Сувора правда і безкомпромісність творів викликала нападки  офіційної критики. Письменника звинувачували  в тому, що він чорнить радянський устрій, воїнів-героїв, що він прихильник «шанцевої (окопної) правди». 
Учень 2. Народний письменник Білорусі (1980), Герой Соціалістичної Праці (1984). Державна премія (1986). Ленінська премія (1986).
     За творами Бикова зняті фільми:
-          «Третя ракета» (1963)
-          «Альпійська балада» (1966)
-          «Дожити до світанку» (1975)
-          «Вовча зграя» (1976)
-          «Обеліск» (1977)
-          «Сходження»  (за повістю «Сотников», 1977)
-          «Знак біди» (1985)
   Написані музичні твори :
-          балет  «Альпійська балада» (1967, музика Євгена Глєбова)
-          опера «Стежкою життя» (1980, музика Генріха Вагнера, за «Вовчою зграєю»).
Народний письменник Биков прожив нелегке життя. Починаючи з середини 90-х років, йому довелось пережити і нападки в державній пресі, і заборону творів. В 2003 році важкохворий письменник повертається  в Мінськ, де йому залишилось жити  зовсім недовго. Символічною стала дата смерті людини, відданої своїй темі в літературі і долі – 22 червня 2003 року.
2.      Історична довідка (Слово вчителя, супроводжується слайдовою презентацією). Один із дослідників творчості Бикова зауважив, що в серці письменника «… б’ється попіл спалених білоруських сіл».
    Дійсно, за роки війни на території Білорусі фашистами було спалено 186 сіл, де не залишилось жодної сім’ї; там же було біля 260 таборів смерті, загинуло 2 млн. 230 тисяч чоловік -  кожний четвертий житель цієї багатостраждальної країни. 
     Яке почуття домінує  у вас, коли ви повторно переглядаєте кадри зйомок концтаборів та проектуєте такі події на власне життя? (Страх).
   Головною в творах Бикова є не подія війни, а людська реакція на цю подію, і головною проблемою його творів є проблема подолання страху.
3.      Повідомлення учня.  Передісторія створення повісті.
Василь Биков згадував:
Це сталося наприкінці війни в Австрійських Альпах.
Тут був глибокий тил  німецького рейху, і тут,  як повсюди в його тилу, було багато працюючих на війну промислових підприємств, в тому числі всіляких таборів.
Одного разу ми зайняли якесь містечко і чекали нової команди.  Довжелезна колона артполку завмерла на вуличці.
 І раптом біля однієї з дальніх машин на очі потрапила дівчина – худорлява, чорноволоса, в смугастій куртці і темній спідниці, вона перебирала поглядом обличчя бійців і заперечно хитала головою. «Хто є Іван?» - запитувала вона.  Звісно, Іванів у нас було багато, але ні один з них не здався їй тим, кого вона шукала. Ми запитали, якого саме Івана вона розшукує. Дівчина розповіла приблизно таке: її звати Джулія, вона італійка з Неаполя. Рік тому, влітку 44-го, під час бомбардування воєнного заводу вона втекла в Альпи, де зустріла російського військовополоненого. Кілька днів вони блукали в горах, голодні та холодні, перейшли гірський хребет і одного туманного ранку напоролись на поліцейську засідку. Її схопили і знову кинули до табору, а що сталося з Іваном, вона не знає.
    Я згадав про цю історію через 18 років, коли почав літературну діяльність. І тоді я написав все те, що ви прочитали в «Альпійській баладі».
4.      Бесіда на виявлення первинного читацького сприйняття.
-          Як читали цей твір ви? (Повість читається одним подихом. Цьому сприяють і напружений сюжет, і контраст між світлим почуттям кохання і тією трагічною ситуацією, в якій опинилися двоє молодих людей)
Учитель. Автор змушує читачів не відриваючись слідкувати за розвитком подій, переживати разом з героями і співчувати їм.
-          Коротко розкажіть про героїв. Хто вони?(В центрі розповіді – звичайний рядовий боєць Іван Терешка . Він родом з Білорусії, це фізично міцний 25-річний хлопець; знайома з дитинства селянська праця загартувала його ,зробила сильним і витривалим. Волею випадку Іван опинився в полоні у німців. Епізод полонення постійно переслідує його в нічних кошмарах  (адже тоді, за законом військового часу, здатися в полон автоматично означало стати на бік ворога, тобто зрадити Батьківщині. Не можна  допустити, щоб тебе взяли живим в полон. Недарма письменник загострює увагу на цій проблемі. “Нельзя срывать злость на пленных, - з гіркотою думає Іван, - плен – не проступок их, а несчастье, они не сдались в плен – их взяли, а некоторых даже сдали, предали – было и такое”.
   Джулія Новеллі – італійка; скориставшись вибухом, як і Іван, вона втікає з табору. Письменник з любов’ю змальовує Джулію, підкреслюючи її красу, тендітність, витонченість: у неї чорні виразні очі, густе волосся, гнучка і струнка фігура, дзвінкий сміх. Завдяки образу Джулії Новеллі автор спонукає свого героя пройти перевірку коханням)
5.      Визначення жанрової приналежності твору.
Учитель.  Пригадаймо особливості повісті.
( Повість – прозовий жанр описово – оповідного типу, в якому життя подається у вигляді ряду епізодів з життя героя, середня епічна форма, яка показує етап життя героя. В ній:
- описано низку  епізодів, які складають період життя головного персонажа;
- більше подій і діючих осіб, ніж в оповіданні.)
-  Чи є «Альпійська балада» повістю? Якщо так, то повістю  якого типу? Ця повість – соціальна, пригодницька, любовна, філософська, сентиментальна, мелодраматична? Можливо, інша? (Лірична)
Вчитаймось в назву – «Альпійська балада». Чому «Альпійська» - зрозуміло – за місцем розвитку подій. А про що говорить поняття «балада»?
(Баладний жанр, як правило, належить до поетичних форм, до ліро-епосу фантастичного, героїчного чи родинно-побутового змісту, з трагічними фіналами, з загадково-таємничими елементами, уривчастими повіствуваннями, драматичними діалогами.)
Складання таблиці «Реалістичне та романтичне у творі»
Романтичне
Реалістичне
Звернення до вічних ідеалів кохання і краси

Історична тема, трагізм
Зображення конкретних історичних обставин, з якими співвіднесені вчинки героїв
Драматичний діалог (зображення романтичного двомир’я: почуття, бажання людини перебувають в протиріччі з оточуючою дійсністю.


Учитель. Повість В.Бикова  «Альпійська балада» - реалістичний прозовий твір, однак вжита у назві твору жанрова номінація цілком вмотивована, адже  в ній письменник  змальовує таке кохання, яке в результаті перемагає все: холод і голод, муки і страждання, війну і смерть.
-           Сформулюйте тему твору.
-          Як вона реалізується в сюжеті?
-          Скільки сюжетних ліній в повісті? Які? З ким /чим вони пов’язані?(Дві сюжетних лінії . Перша – минуле Івана Терешка, його участь у боях, поранення, госпіталізація, втечі з концтабору, оточення й полон; друга – колізії втечі з табору і кохання Івана й Джулії).
-          Скільки часових пластів у цьому творі? Поясніть. (Теперішнє – лист героїні, яка залишилась жити, минуле – поневіряння білоруського солдата й італійської дівчини під час втечі з концтабору).
-          Чому письменник в порівняно  невеликому за обсягом творі вводить часові пласти? (Це дуже важливо, адже для справжніх людських почуттів немає часових або просторових обмежень).
Особливості композиції твору.
-          Яка побудова повісті «Альпійська балада»? (Твір складається із 24 розділів; також лист – замість епілогу; вставні частини – 4, в яких розповідається про те, як Іванові вдалося здійснити втечу з табору; вставка – сон Івана (він символічний); спогади про дівчину свого друга та про невдалі втечі з табору)
     - Яка роль вставних частин?         
   V. Етап контрольно-оцінювальний.
                  1. Підсумок уроку.
                   2. Рефлексія «Рефлексивний екран».  Учні  по колу висловлюються,  вибираючи початок фрази з рефлексивного екрану на дошці:
Сьогодні я дізнався…
Було цікаво…
Було важко…
Я виконував завдання…
Я зрозумів, що можу…
Я відчув, що …
Я навчився…
Я зміг…
Я спробую…
Урок дав мені для життя…
Мені захотілося…
VI. Домашнє завдання
  1. Дібрати цитати до характеристики образів Івана та Джулії.
  2. Дати письмову відповідь на запитання «В чому ви вбачаєте завдання письменника, який пише про війну?»
  3. Спробуйте від імені сина Івана та Джулії написати листа своїм батькам.





Урок 3
Тема за програмою .
Образи Івана Терешка і Джулії в повісті В.Бикова «Альпійська балада». Протиставлення сили дружби і кохання світу насильства.
Тема для оголошення учням.
«Залишитися людиною в полум’ї війни»
(Образи Івана Терешка та Джулії  в повісті  В.Бикова «Альпійська балада»)
Мета уроку: через характеристику головних героїв дослідити тему протиставлення сили дружби і кохання світу насильства; визначити роль картин природи в змалюванні образів; формувати   навички лінгвістичного аналізу тексту, роботи з цитатним матеріалом; вдосконалювати вміння виразного читання прозового твору; розвивати критичне мислення учнів; сприяти  вихованню в учнів кращих людських якостей – вірності,  наполегливості,  мужності.
 Тип уроку: урок вивчення та аналізу художнього твору ( з елементами дискусії)
Ключові поняття: «антитеза», «цитата», «творчий переказ», «лінгвістичний аналіз», «виразне читання», «символ».
Наочні засоби навчання:  епізод к/ф «Альпійська балада» ( 1965 рік, реж . Б. Степанов,  в гол. ролях  Любов Рум’янцева, Станіслав Любшин).
Реалізація на уроці змістових ліній літературної освіти
-          емоційно – ціннісна лінія:
розвиток  вмінь і навичок читацької діяльності, формування етичної позиції  учнів.
-          літературознавча:
оволодіння учнями  елементами  пообразного та  лінгвістичного аналізу  художнього тексту.
-          культурологічна:
виховання загальної культури учнів.

Очікувані результати
Учень (учениця):
-          розумітиме можливості мовних засобів  під час аналізу твору;
-          вдосконалить вміння творчого переказу та виразного читання;
-          використовуватиме цитатний матеріал при узагальненні спостережень над текстом.
Структура уроку

І.Етап орієнтації.
   1. Вступне слово вчителя.
   2. Усні відповіді учнів на проблемне питання домашнього завдання.
ІІ. Етап цілепокладання.
1.      Звернення до виховних моментів попередніх уроків.
           ІІІ. Етап проектування.
1.      Самостійне визначення учнями напрямів роботи на уроці.
2.      Прийом «Обери позицію».
            IV. Етап організації виконання плану діяльності.
1.      Характеристика образу Івана Терешка.
2.      Лінгвістичний аналіз тексту.
3.      Характеристика образу Джулії.
4.      Робота з цитатним матеріалом. Заповнення блок – схеми «Історія кохання героїв».
5.      Порівняльний аналіз епізоду фільму та уривку тексту.
             V. Етап контрольно-оцінювальний.
                  1. Підсумок уроку.
                   2. Рефлексія «Палітра емоцій».
            VI. Домашнє завдання.


Епіграф уроку:
                                                                                       Люди теплые,  живые
Шли на дно, на дно, на дно…
А.Твардовский

Хід уроку
І.Етап орієнтації.
           1. Слово вчителя. Мир і війна, біле і чорне, радість і сум… Писати про життя – це означає віднаходити тисячі відтінків, кольорів, спалахів, почуттів, безліч вражень навіть у щоденному. Писати про війну ( та й для чого про неї писати?) – це відстоювати право  людини на щастя, радість кожної днини.
           2. Перевірка   домашнього завдання.  Відповідь на запитання  «В чому ви вбачаєте завдання письменника, який пише про війну? » (Орієнтовно: «Тема війни складна, багатогранна, невичерпна. Завдання літераторів, що пишуть про війну, не з легких. Їм необхідно показати вагомість боротьби і перемоги, витоків героїзму людей, їх моральну силу, відданість батьківщині; показати складність боротьби з фашизмом, донести до сучасників почуття і думки героїв воєнних років, дати глибокий аналіз в один із самих кризових періодів життя країни і їх власному житті»)
     ІІ. Етап цілепокладання.
1.      Звернення до виховних моментів попередніх уроків.      
    ІІІ. Етап проектування.
1.      Слово вчителя. Неординарно розкриває  тему війни і кохання білоруський письменник В. Биков. Критик Л.І. Лазарєв визнає цікавою історію втечі і переслідування німцями втікачів, але йому рішуче не по душі любовний сюжет повісті: «Для чого потрібна в повісті ця історія короткого, несподівано зародженого наперекір життєвим обставинам , всім смертям на зло – кохання?» Чи згодні ви з думкою критика? (Учням пропонується прийом «Обери позицію»:  «Так – Ні – Не знаю, не визначив власної позиції». Висловлюють власні судження, аргументуючи їх.)
2.      Учні намагаються самостійно визначити напрямки роботи на уроці:
-          характеристика образів головних героїв;
-          робота з цитатним матеріалом;
-          експеримент з текстом (пропонує вчитель шляхом творчого переказу – виключення із сюжетної лінії твору  історії кохання  дати відповідь на запитання: чи вплине це на повноту характеристики образу Івана?)
ІІІ. Етап виконання плану діяльності.
       1. Характеристика образу Івана Терешка. 
Ким був Іван Терешка?
Як поводився Іван в полоні? ( Полон змінив Івана, який ніколи не вважав себе сміливцем, укріпив його дух, виховав характер “В полку он ничем не выделялся среди других пехотинцев. За прежние бои получил три бумажки с благодарностью от командования да две медали “За отвагу” и думал, что на большее не способен. И уже в плену, где некому было ни вдохновлять на героические подвиги, ни награждать, где за малейшее неповиновение платили жизнью, в нём как-то сами собой проявились дух непокорства, дерзость и упрямство”.)
- В якому епізоді особливо яскраво проявляється «дух непокорства»?  (Зіткнення героя з командофюрером Зандлером. Зандлер наказує Івану начистити черевики, і той погоджується, тому що готує себе в цю хвилину до іншого. Івану доводиться терпіти навіть те, що офіцер скидає попіл із сигарети на його голову. Тільки коли він бачить зневагу в очах полонених жінок, він уже не в змозі стримувати свій гнів – б’є офіцера по обличчю… Від смерті Івана врятував несподіваний вибух, і це дало йому можливість втекти,прихопивши пістолет Зандлера)
 2. Лінгвістичний аналіз – поєдинок із собакою при втечі. 
     Слово вчителя.
-          Прочитайте епізод  поєдинку Івана з собакою . Чим він закінчився?
-          Які художні засоби допомагають письменнику порівняти людину і собаку?
(Дієслова, які передають динаміку поєдинку та характеризують її учасників
Собака
Людина
Царапнула,    хряснуло
Взвизгнула, рванулся
Дернулся, выскользнул
Дышала, бросился
Выгнул, скулил
Приподнялся, подвинулся
Не вскакивал, зави зжала
Проползла, остановилась
Выпал, покатился
Не устоял, успел схватить
Поймал, выбросил
Стараясь подмять, начал душить
Двинул, затянул
Сжался, трепетала
Опасался, схватил
Ударить, раздумал


Епітети:
Собака
Людина
Точный, сильный
Чертовски силен
Резко, отчаянно
Часто, сильно
Злобно, судорожно
Беспомощно, тихо
Бессильный
Сильно, последним усилием
Жгуче дрожащие
Дикими, осторожных
Устало, медленно

Висновок: Іван став схожим на звіра; він бореться з останніх сил, розуміючи, що при поразці він попрощається  зі свободою  і  життям. Дієслова позначають не просто дію, а дійство відчайдушне, вольове. Характерні епітети співвідносяться і з людиною, і  з твариною, допомагають передати динаміку бою, побачити велику жагу людини до життя.)
-          Мимоволі згадуються рядки з поеми М.Ю.Лермонтова «Мцыри» (Епізод  «Бій з барсом»):
И мы, сплетясь, как пара змей,
Обнявшись крепче двух друзей,
Упали разом, и во мгле
Бой продолжался на земле.
И был я страшен в этот миг;
Как барс пустынный, зол и дик,
Я пламенел, визжал, как он;
Как будто сам я был рожден
В семействе барсов и волков…
   Як і герой Лермонтова,  Іван перемагає: не тільки фізично, а й морально ( «Тогда он поднялся на ноги и, отступив в сторону, схватил в траве камень. Хотел им ударить собаку, но раздумал…»)
3.      Характеристика образу Джулії.
  Слово вчителя. Знайомство з людиною починається з її зовнішності. Чому письменник подає декілька  портретів дівчини? Прочитайте їх . («… он заметил, как под черной шапкой волос нескрываемой радостью блеснули такие же черные, словно две маслины глаза», «Казалось, он где-то уже видел их, эти непонятные глаза на смуглом, сильно исхудавшем лице…», « В ее взгляде теплилась молчаливая благодарность за то, что он не ушел без нее…»). Автор дає читачам можливість поступово розкривати для себе Джулію, як це робив Іван; вона змінюється, як і кожна людина, залежно від настрою, ситуації. 
-          Чи було кохання Івана та Джулії несподіваним? (Ні, воно виникло поступово
4. Заповнення блок-схеми «Історія кохання героїв» цитатним матеріалом, який підготували  вдома.
Почуття
Цитата
Злість  
«Зло ударил ее по лицу»
Байдужість    
«Иван старался быть безразличным к ней»
Приязнь  
«Он уже с большей приязнью, чем до сих пор, посмотрел на девушку, на ее мокрое,   смуглое, похорошевшее лицо» 
                                                                                                                  
Страх втратити                                          
«Иван боялся теперь потерять спутницу»
Щось незнайоме                                       
«Это было ни жалостью, ни сочувствием  – что-то незнакомое защемило в груди»                                                           
Нове почуття                                            
«Ее присутствие  здесь уже не казалось  ему нежелательным или обременительным» 
  «В его душе  росло новое чувство к ней - то ли братское, то ли даже отцовское, -  доброе и большое»                                                          
                                                                                                                                                                                                                                                       
Людське диво
«Как на непостижимую тайну, смотрел и  смотрел на нее – маленькое человеческое  чудо, так поздно и счастливо открытое им в жизни»                                                                                                                                                                                      

    Виразне читання уривку повісті «Перше кохання».
«Разве  мог он предвидеть, что во время четвертого побега, спасаясь от гибели, так неожиданно встретит свою первую любовь? Как все запуталось, переплелось на  этом свете! Неизвестно только, кто перемешал все это – люди или дьявол, иначе как бы случилось такое –в плену, в двух шагах от смерти, с чужой незнакомой девушкой, явившейся из совершенно другого мира и так неожиданно оказавшейся самой дорогой и значительной из всех, кто когда-нибудь встречался на его пути? »
5.      Аналіз епізоду «Альпійський луг».  (Переглянути епізод фільму – чорно-білий) За текстом  відтворити палітру фарб. Дати відповідь на запитання «Як за допомогою кольорів можна змалювати кохання серед жахів війни?»
6.      Творчий переказ. Давайте спробуємо виключити із сюжету твору лінію кохання. Що це змінить в характеристиці Івана?
 Повернення до проблемної ситуації уроку.  В фіналі повісті Іван рятує Джулію ціною власного життя. Чи міг він вчинити інакше? (Л.І Лазарєв помиляється, коли говорить про недоречність та раптовість кохання молодих людей. Перш, ніж покохати один одного, Іван та Джулія пройдуть довгий і небезпечний шлях. Вони повільно зближувались, долаючи взаємну неприязнь, недовіру, непорозуміння, перемагаючи холод, голод, змучені і зранені фашистською неволею.)(Учні висловлюють свою позицію, яка змінилась або залишилась попередньою.)      
      V. Етап контрольно-оцінювальний.
1. Підсумок уроку. (Учні читають складений ними лист від імені Джованні до своїх батьків – Івана та Джулії).
2. Рефлексія. «Палітра емоцій» (Із поданого переліку вражень, почуттів необхідно вибрати три слова, що відповідають настрою учнів в цю хвилину: замріяність, співчуття, захоплення, спокій, переживання, радість, легенький смуток, журба, розчарування, світла печаль, умиротворення)
VI. Домашнє завдання.
  1. Знайти  крилаті вислови про сенс життя людини.
  2. Як ви вважаєте, чому дія відбувається саме в Австрійських Альпах  (Знайти відео фрагмент сучасної зйомки цих місць)
  3. Прочитати новелу О.Гончара «Модри камінь».           
Використані джерела:
1.      Світова література. 5 – 9 класи. Програма/О.М.Ніколенко, К.В.Таранік  -Ткачук, С.П.Фоміна,  О.В.Ревнивцева, Н.В.Онищенко//http://www.mon.gov.ua
 2. http : www. knyga. in. ua.
3.http : www. litmir.net/br/
4.http : www. maysterni. com.
5. http : www. rulit. net
6. Быков В.В. Повести (Предисловие Л.И. Лазарева) К.:Молодь, 1980.

Немає коментарів:

Дописати коментар